17 Роман

Я відводжу Інгу за місцем призначення і даю гроші.

— Подзвониш, коли будеш в торгівельному центрі. Їдь в Гулівер, це близько до мого офісу.

— Чому ти не схотів, щоб мені допомогла твоя невістка? — питає Інга. 

— Я думав, вона тобі не сподобалась, — зізнаюсь я. — Вона зверхньо дивилась на тебе за сніданком.

— Мені у вас ніхто, крім Максима Віталійовича, не сподобався, — відповідає Інга. От вам і фокус. А дід їй чим там підлестив? Чи моя дружинонька не така проста, як прикидається? Спадкоємця можна ж народити не лише від мене. 

— І чим же тобі дід сподобався? — здивовано питаю я. 

— Він любить тварин. Сказав, щоб ми завтра вдвох з тобою туди поїхали і вичистили всі-всі клітки! — і посміхається так радісно, мов їй мільйон на картку перевели. 

— Що? Які ще клітки? Я на таке не підписувався! Іди вже на роботу. Мені теж час, — кажу дещо роздратовано. Не думав, що дід підкладе таку свиню.

Інга не сперечається. Навпаки закривається відразу, посмішка гасне на її обличчі, змушуючи відчути розчарування. І відчиняє дверцята автомобіля. 

— Я не хотів тебе образити. Просто це не моє, — все ж додаю я. 

— Гарного дня, — відповідає рівно. — Щодо притулку — вирішуйте самі з Максимом ВІталійовиче. Я  в будь-якому випадку проведу там завтра цілий день. 

— Я поїду. Нехай… Треба ж мені знати, чим займається моя законна дружина… От тільки, — я усміхаюсь. — Поцілуєш? На прощання.

Вона трохи здивовано дивиться на мене. А потім торкається губами моєї щоки. Ледь відчутно. Але на душі світлішає. 

Хочеться теж поцілувати її, але не в щоку. Та для цього ще рано. Вона з лякливих, я це вже засвоїв. Але з іншого боку — це цікавіше.  

— Гарного дня, Інго, — і теж чмокаю її. Коротко, в кутик губ. 

***

Весь день завалений, я запізнююсь до Інги ввечері, але все ж ми купуємо що треба. Вона обрала на диво нормальний одяг, я був задоволений. Повечеряли вдома, а потім мені довелось висіти на телефоні, бо були затримки з поставкою бензину на східні області. Коли я повернувся з кабінету до спальні, вона вже спала. Або вдавала, що спить.

Я ліг поруч, на мить нахилився над нею і торкнувся губами її губ. Коротко і ледь відчутно. Все ж мене тягнуло до неї…

***

Зранку ми знову снідаємо всі разом, але тепер Інга все робить правильно. Вона слідкує за тим, як поводяться інші. Вчиться дуже швидко, і мене це радує. От тільки спускається униз знову в своїх джинсах… 

Коли ми вже виходимо з їдальні, я питаю:

— Чому не вдягла щось нове? Там були красиві брюки. І сукня та, чорна. Та, що не вечірня, денна.

Інга весело сміється. 

— Уяви мене біля собак у сукні, — каже, смикаючи кінчик коси, в яку вона заплела своє волосся. — Ти б теж одягнувся простіше. 

— Я ж і так в джинсах. Ну, армані, але ексченж, найдешевша лінія, — відповідаю я. 

— Гаразд-гаразд, Рутті вони сподобаються, а Бім взагалі прийде в захват від армані, — киває все ще чомусь радіючи... 

***

Собак тут дуже багато. Всі вони замкнені у спеціальних вольєрах. Але запах псини і дезінфекторів стоїть просто убійний. Інга заходить і по свійські вітається з працівниками притулку. Змусила мене по дорозі заїхати і купити велетенський мішок корму, і тепер я несу його за дружиною. 

— Гляньте, ми смаколики привезли! — каже Інга. У відповідь їй чується гучний гавкіт з кліток. 

— Саме час годування, — киває жінка з круглим обличчям і сивим волоссям. Увесь її одяг рясно вкритий собачою шерстю. — Займетесь? 

Інга з надією дивиться на мене. І махає рукою.

— Ходімо, познаоймлю тебе з Бімом! 

— Добре, ходімо, — киваю, але не дуже впевнено. Собак я не те що не люблю, але якось в дитинстві одна мене поцарапала і після того я не надто зближувався з ними.