16 Інга

До сніданку Максим Віталійович мене вразив. Я йшла до нього  в кабінет ні жива ні мертва. Але розмова у нього видалась цілком буденна. 

— Я трохи навів довідки про тебе і твою сімʼю, — почав від порогу. — І бачу, що для Островських ти слабкувата. Треба багато чого підтягнути. Але перш ніж ми цим займемсь, я маю точно знати, чи не передумали ви з Романом. Може за ніч вирішили, що ну його той шлюб? 

— Нічого такого ми не вирішували, — відповідаю я. Моя думка в цьому питанні не грає жодної ролі. Тут все вирішує Роман. А він налаштований рішуче. 

— Якщо так, ти маєш пройти певні обстеження. Я хочу здорового спадкоємця, сама розумієш. Здоровʼя і вік мої вже не ті. Хочу побачити правнуків до того, як помру. Ну, а на все інше найму тобі репетиторів.

— І як мені поєднувати репетиторів і роботу? — виривається у мене розгублене. Забагато мороки для такого короткочасного проекту. А от залишитись без роботи не хочеться… 

— Рома казав, що робота важлива для тебе. Ну, ми щось придумаємо. Репетитор приходитиме сюди і тобі не доведеться витрачати час на дорогу. До речі… Я хочу, щоб ти залучила Рому в те, чим займаєшся. Це ж якась благодійність, правильно? З тваринами. 

— Це міський притулок для бездомних тварин. Їх виловлюють на вулиці, обстежують  і стерилізують, потім поміщають на карантин, а  ядопоомгаю знайти хм домівку, — ця тема змушує мене оживитися. 

— Прекрасно, — він киває. — Хочу, щоб Роман теж взяв участь в цьому. Ти ще не приводила його туди? 

— Він не виказував такого бажання, — знизую плечима. — Там собаки, це брудно і запах теж не дуже… Це напевно не для нього. 

— Якщо хоче заробляти, має не боятись забруднитися. Репутаційний внесок такого плану буде дуже суттєвий. Поведеш його завтра ж, — каже безапеляційним тоном. — Завтра в нього вихідний.

— Як скажете, — під прицілом жовтих очей старого мені вже не так і не затишно. Я завжди вважала, що люди які щось роблять для тварин не втрачені для людства. От Олег наприклад категорично був проти будь-якої живності в квартирі. Я раз принесла кошеня, так він його просто виніс на смітник. І ні мої сльози, ні істерика його не розчулили. 

Розмова зайняла час аж до сніданку. Тож в їдальню ми прийшли разом. В присутності нової рідні мені просто не лізло нічого в горло. 

Ліза була дуже витонченою. Худорлявою, з витягнутим обличчям, і тонкими пальцями рук. Такими грають на піаніно чи скрипці. І погляд у неї теж був доволі екзальтованим. І одночвасно холодно-зневажливим. Її чоловік був чимось схожим на Максима Віталійовича, от тільки сталі в його погляді не було. Костянтин нагадував гієну, яка крутиться навколо лева, чекаючи поки той кине обїдки здобичі.   

Тож коли сніданок закінчується, я видихаю з полегшенням. І питаю Романа:

— Яким автобусом звідси можна добратись до ценру? Я скоро запізнюсь на роботу.

— Якщо зберешся хвилин за десять, я тебе завезу. Але не більше десяти хвилин, я поспішаю в офіс, — відповідає він.

— Так, я вже зібрана, — знизую плечима. Певно, думає, що я, як Ліза, буду переодягатись до сніданку і після сніданку? Смішно. 

— Тоді прекрасно. А після роботи їдемо купувати тобі речі. Бо це нікуди не годиться. О котрій ти завершуєш?

— О пятій, — мене мої джинси цілком влаштовують. Я їх купила зовсім недавно. 

— Я працюватиму до шостої. Опів на сьому зустрінемось в ТЦ, візьмеш таксі, походиш, може, щось пообираєш.

Таксі. Прекрасно він все придумав. А те, що зарплата у мене тільки на наступному тижні і витрачати гроші на такі дурниці як таксі я не можу собі дозволити його напевно не цікавить. 

— Гроші дам в машині, але не купуй одяг без мене. Тільки міряй. І щось фірмове, дороге, — цими словами він трішки підвищив мою думку про себе, але відразу ж її і вбив повністю, додавши: —Щоб мені було не соромно вийти з тобою в люди. 

— Ліза може допомгти твої дружині, — Костянтин підкрався з спини і певно підслухав нашу розмову. — У неї гарний смак. 

— Ні, я сам приїду до неї, — Роман насупився. — Впораємось і без вас. Головне, щоб мені подобалось, — на цих словах він обійняв мене за талію.

— От так і протягуй тобі руку миру, — чомусь образився Костя. — Я просто хочу, щоб ми були нормальною родиною!