14 Інга

Стою і не дихаю. Не скажу, що мені неприємно. Навпаки. В руках Романа  я відчуваю себе дуже захищеною. Але водночас таке відчуття, наче в животі метелики авелись. Пурхають, збивають з пантелику. Всі ті думки, що в голові з’являються тимми метеликами і розлякуються. 

А потім відчуваю теплий подих на своїй щоці. І дотик губ. І це теж дивовижно. У мене ніколи такого в житті не було. НІхто не торкався мене ніжно і бережно, тому що я… руда, убога і на обличчі мов мухи лазили.

Ця думка мене витверезвлює. Навряд чи Роман вважає якось інакше. Але йому просто цікаво розважитись. Авжеж! Коли поруч доступне тіло, чом уб не скористатися ним? Чому б не розіграти трохи ніжності? А я розтану. Бо ніколи цього не отримувала від інших. 

А потім наш вимушений шлюб скінчиться. І я залишусь з розбитим серцем. 

Тихо випускаю повітря і відсторонююсь. 

— Одягнись, будь ласка, і поводь себ пристойно, — кажу втомлено. 

Вся реальність накочується на мене, розпорошувач магію нових відчуттів. Здається я і справді втрачаю голову від розкоші навколо. Бо тут все рокішне, в тому числі і мій чолвоік. 

— Ми одружені, взагалі то, — каже він. 

— Це не дає приводу поводити себе непристойно, — відповідаю вперето.

Я не можу дивитись на його голий торс і куций рушник. І думати що там під ним. Тоді я знову почну пливти і втрачати контроль над своїми фантазіями. 

Роман неохоче відступає від мене. Якусь мить за спиною чую шурхіт одягу. 

— Йди спати, — каже він. 

Коли повертаюсь, Роман вже лежить  вліжку. І я полегшено видихаю. Не скажу
, що поруч з ним буде легко лежати незворушно,  а тим більше заснути. Але повага до моїх особистих кордонів відновлює довіру до нього. Хоч і породжує слизьке розчарування в грудях. Йому я не можу знайти раціональне пояснення. 

***

Зранку дворецький будить нас і зачитує розпорядок дня. Снідокнок о восьмій. Таке правило господаря будинку. І йому мають підкорюватися всі. В іншому випадку залишаєшся без сніданку. 

Я думаю, що він не просто так зайшов до нас у спальню. Хотів перевірити, чи  водному ліжку ми спимо і прозвітувати діду Романа. Не думаю, що старого з жовтими очима мгла провести наша гра. Тим більше, що акторка з мене так собі. А Максим ВІталійович занадто розумна людина. 

— Вас Максим Віталійович чекає до сніданку в своєму кабінеті, — каже мені сухо. — Це на першому поверсі, ви побачите двері. 

— А мене старий не чекає? — сонно бурчить Роман. 

— Щодо вас вказівок не було. 

Я ратом думаю, що я дуже мало знаю про свого тимчасового чоловіка. Наприклад, чим займається його дід? Чи є у нього брати і сестри? Де його батьки? Чому він вимушений скакати під музику діда? Але всі ці питання вирішую відкласти. Бо зараз дуже цікаво, що хоче від мене старий. 

Пристойного одягу у мене майже немає. А відчуття таке, що на офіційний прийом збираюсь, а не до новоспеченого родича. 

— Потім переповіси обов'язково, що він тобі пропонував, — дає настанови Роман. 

Я зиркаю на нього. І знову червонію. Вночі він безсоромно мне обіймав, притуляючи до себе. А  ябула така сонна, що не мала сил скинути його руку з своє їталії. А може просто не хоітла. І відчувала його міць навіть через ковдру. Сподіваюсь, що сам Рома цього не пам'ятає.