6 Інга

Знову сідаю в машину, цього разу притискаючи до грудей сумочку. Вона така сама недоречна  в дорогій машині, як і я. Потріскана ручка. 

Роман ковзає поглядом по мені, по моєму одягу. І я, здається, фізично відчуваю його зневагу. Звісно, не звик до такої компанії. В якусь мить хочеться накричати на нього. Щоб залишив мене у спокої, якщо так неприємно бути зі мною водному просторі. 

Але я мовчу. Бо я щойно спалила останні мости. І це реально страшно. Мені нема куди повертатися. Я піддалась паніці  і страху. 

За вікнами густі сутінки. Не думала, що в таку пору ще хтось працює. Але не врахувала вагу грошей Островських. 

Нас чекає юрист. І шлюбний контракт вже готовий. Я уважно читаю його зміст, поки Роман нетерпляче переминається поруч. Дивиться то на мене то на годинник. 

— Що там може бути такого важливого для тебе? — питає мене. — У тебе брати немає чого, щоб ти переживала. 

— Та не звикла я так… Заміж виходити…

— Можна подумати я одружуюсь щодня, — фиркає він. 

Я вивчаю його обличчя знову. Зараз це зовсім не те, що в ательє. На ньому все так само не дешевий костюм. Тіло молоде, треноване, видно що приділяє цьому час. Але найбільш незвичні очі. Така блакить у брюнетів зустрічається нечасто. Певно дівчата за ним бігають… 

Але дружиною випало стати мені. Правда, фіктивною. Не до кінця усвідомлюючи наслідки своїх дій, ставлю підписи на документах. Ніяких претензій щодо майна після розлучення. ТІльки квартира переходить мені у власність. Незалежно від того, з чиєї ініціативи буде розлучення. 

Мене влаштовує. І не схоже на обман. 

Тут вже дуже цікаво, що там у Романа за родич такий, якщо змусив розпрощатись з нерухомістю, аби тільки не робити так, як хоче дідусь.

Я не скажу, що ніколи не цікавилась Островським. Бабуся про них казала. А раз так, то кожного разу, якщо в пресі десь спливало їх прізвище, я намагалась уважно дослідити новину. От тільки новин тих майже не було. Якісь офіційні релізи про благодійні заходи чи зводка з бізнес чартів. 

Всі новини більше про їхні гроші. Десь звісно зустрічалось фото і старшого з сімейства. Але він мене мало цікавив. Я просто не розуміла, який зв’язок може бути між нами — простими людьми і такою багатою сім'єю. Іноді здавалось, що бабуся придумала просто на ходу якусь легенду, побачивши в новинах когось з Островських. Щоб у мене не виникало зайвих питань про мого батька. 

Але зараз з’явилась реальна можливість перевірити цю теорію. Я нічого не втрачаю. 

Так себе заспокоївши, я йду за Романом від юристів. 

— Завтра у діда ювілей. Він обіцяв привести ту німкеню чи австрійку, чи чорт зна кого, — він зазирає мені в очі. — Будь готова до всього.

— Яким саме чином? — ретельно зібрана мною рішучість знову хитається. Я уявлення не маю куди лізу… Багатих дівчат бачила лише  в ательє... І враження від них м'яко кажучи не найкраще. Я так не зможу. Я занадто … ніяка. . 

— Просто тримайся. Дід буде не в захваті, може сказати щось неприємне, або навіть зробити щось, — він знизує плечима. 

— Тобі здається подобається його злити, — виривається у мене. Підтискаю губи. Не моя справа. І не варто лізти в їх сімейні справи. 

— Я просто маю довести йому, що без одруження мені та й всім буде краще, —  він махає рукою. 

Я більше не лізу з питаннями. А Роман відвозить мене  в готель, щоб я могла відпочити перед завтрашнім днем. Наплановано у нас до вечора купа всього. Зранку — РАГС, потім магазини. 

Залишившись одна  в номері, я набираю ванну з піною. 

Мала б відчувати себе як так та Красуня, яку врятував Річард Гір, але натомість мені до біса страшно… 

І раптом чую кроки за дверима, в вухах шумить від паніки, серце калатає. Я заклякаю  у воді, прислухаючись до шуму. Ручка дверей повертається, і на порозі з’являється Роман… Якого чорта?