4 Роман

Я дивлюсь на неї. Виглядає розпатланою, справжньою відьмочкою. Ще й ці веснянки… Діду таке точно не сподобається! Прямо джекпот! Але треба, щоб вона погодилась, шукати когось іншого часу немає. А всі мої коханки діду сподобаються. Вони "аристократичні", щоб його… 

— Ну, чого мовчиш? — питаю дещо нетерпляче. — Треба тобі гроші, чи ні?

— Як заробити? — питає нарешті вона і обережно звільняє свою руку. Дивиться на тонкий зяп’ясток. Я теж слідкую за її поглядом. Шкіра у неї така біла і майже прозора. Видно тонкі стумки вен. 

— Мій дід хоче мене одружити з якоюсь дівкою, яка приїде з Німеччини на його ювілей. Це донька його друга. Сказав, якщо я не одружусь, не бачити мені родинного бізнесу, — я насуплююсь. 

— А я тут до чого? — знічується.

— А я прийду на той ювілей з тобою, — озвучую свій план. — Скажу, що ти моя дружина. А що… Підемо зараз розпишемось. Тоді він мене не одружить. Тільки шлюбний контракт підпишеш.

— Серйозно? — нервовий сміх. — Одружимось підемо? Я навіть імені вашого… твого… не знаю.

— Роман Острозький, дуже приємно, — я усміхаюся. — А що ти втрачаєш, Інго? Я ж бачив, в яких умовах ти живеш. Хто той мужик?

— Вітчим, — похмуре. І раптом замислений погляд прямо мені в обличчя. Так, що  я здивовано помічаю, який дивний колір її очей. Зелений з жовтими крапинками. Тільки раз в житті я, здається, десь такі бачив. Але не можу пригадати, у кого. Але відчуття вони викликають якісь дивні, ці зелені очі. 

— Ти хочеш і далі там жити? Якщо погодишся, я допоможу тобі з житлом. Та з чим завгодно допоможу. Станеш на ноги, — запевнюю дівчину. 

— Але чому саме я? Чим я тобі підходжу для фіктивного шлюбу? — допитається раптом. І все ще роздивляється мене, вже не так злякано як раніше. 

"Ти дикунка. Дід буде в шоці і відчепиться від мене," — думаю я. Але сказати так не можу, бо ж ще образиться і відмовиться.

— Ну, у тебе є проблема, яку я можу вирішити. А у мене є проблема, для вирішення якої підходиш ти. Яка різниця? Брати свою коханку собі дорожче… Потім не захоче розлучення. Сама розумієш. Мені треба чисто ділові стосунки, — не знаю, наскільки впевнено це звучить, але що мені залишається? Ображати замарашку не хочеться. Відмовить.

— Я не можу їхати в РАГС в піжамі, — нарешті каже вона. 

— Не проблема. Купимо тобі зараз сукню. А поки що моя помічниця організує все з документами. Якраз поки все зробимо, там все буде готове, нас приймуть. То що, погоджуєшся? — зазираю їй в очі. Зелені. От що-що, а вони дійсно заворожують. Не знаю, чому.

— І як довго я буду твоєю дружиною? Виконувати подружній обовʼязок я сподіваюсь мені не доведеться? — здригається на останніх словах. 

— Тільки триматись за руки на людях, ну, може якісь поцілунки, сподіваюсь, це можливо? — питаю я. — Треба, щоб дід повірив, що я серйозно все це… Але так приставати я не буду. 

Інга нервово ковзає на сидінні. Так, що піжама трохи оголює її ключиці, і я бачу, що там, нижче обличчя у неї теж веснянки. Цікаво, у неї все тіло ними вкрите? Дурні запитання, я не маю про це думати… 

— Гаразд, — нарешті каже, кусаючи губи. — Але ми маємо обговорити всі деталі. Ну окрім того, що ми не спатимемо. Там же є ще якісь… деталі. 

— Подумай над своїми вимогами, — говорю серйозно. — Я зараз напишу помічниці, вона склепає договір, підпишемо прямо в РАЦСі. Щодо терміну, думаю, нам буде треба не менше двох місяців. Не знаю, скільки там дають часу з весілля, коли не можна розлучитись… 

— Мені так-то особливо нічого й не треба, — каже Інга. — Ну тобто я не уявляю, щоб я робила якби у мене були гроші… квартиру певно купила б окрему, щоб подалі від того, — кивок на свій будинок. — Ти можеш купити мені квартиру? 

— Якщо дід відчепиться  — без проблем, — кажу серйозно. — У мене є двушка, яку я не використовую. Я на тебе перепишу її, та й все. 

— Ну от це в контракті й запиши, — киває замислено. — Після розлучення я отримаю твою квартиру чи будь-яку іншу. 

— По руках, — я простягаю їй руку і знову зазираю в очі. 

Кінчики пальців у неї холодні. І я відчуваю легке тремтіння, коли наші долоні стискаються. Нервує, мов той заєць. Дід таких терпіти не може. Ідеально було б, якби на ювілей вона прийшла в цій піжамі. Скандал і шок забезпечено. Але досить і того, що вона геть не така, яку мені знайшов дід. Навіть  в сукні, яку ми їй підберемо — вона буде не така.