20

САНЯ

Коли я спускаюсь вниз то застаю дивну картину. Тамара, Савелівна, її посіпаки і Катя всі дивляться одне на одного якимись дивними поглядами. 

Якого біса тут взагалі Тамара?

— У вас все нормально? — питаю, бо мовчанка чомусь затягується. — Бачу, Тома прийшла? Ти до Ксю?

— Так, до Ксю, — видає родичка. — Я не знала, що у вас гості… 

— Ану давайте детальніше? Що за "дурепа-недонаречена”? І чому вона мала забратись з будинку? — Савелівна дивиться то на Тому, то на нас із Катею.

— Яка ще "недонаречена"? — моє серце починає битись частіше. Невже ми прокололись? 

— Ви нас тут за дуреп тримаєте? — додає Ольга, яка щойно нишпорила по кімнаті Ксю. 

— Я кохаю Катю! — кажу, обіймаючи Катю за талію. І раптом розумію, що це вже ніяка не гра. Я реально кохаю її. 

— Ой, я здаться щось не те сказала, — Тома зітхає. — Мені просто неприємно, що Саша так легко зрадив память моєї сестри… Перепрошую, —  вона дивиться на Ксю, ніби чекає підтримки від малої. 

— Ксюшо, ти казала, що у вас з Катею нормальні стосунки, — Савелівна теж дивиться на дівчинку. — Це справді так? Чи ти вважаєш так само як твоя тітка? 

— Ну… Катя непогана, в принципі, але оці її чоловіки… Мені було неприємно, батькові теж, — бубнить вона. 

— Які чоловіки? — це вже ахає Катя. — Немає у мене ніяких чоловіків! 

— Той, що тебе забирав, той що привозив вчора… Чи то був один? А, певно, один, — відповідає сама собі Ксю. 

— Вона ще і хвойда, — бурчить під носа Тома. НІби тихо, але почули всі. 

— То був її друг, — кажу, хоч і самому страшенно неприємно згадувати. — Вона казала, що вони зустрінуться… 

— Олександре, я бачу, ви нас тут дурите. Намалювали красиву картинку і думаєте, що ви найрозумніші? — Савелівна щось знову відмічає в блокноті. — По-вашому, це нормально, що дитина спостерігає за непристойною поведінкою вашої так званої нареченої? Це руйнує її психіку! Руйнує ж? — знову дивиться на Ксю. Та не витримує цього тиску. В очах зʼявляються сльози. 

— Чому її не може підвезти друг? — відповідаю за малу. 

— Справа не в “друзях”. Тамаро ану ще розкажіть про дресировки. Що ви мали на увазі? Катерина ображає Ксенію? Давайте говорити правду! А не морочити голову представникам влади! 

Ксю все ж не витримує і біжить до сходів, швидко ховаючись нагорі. 

Тома кліпає віями. І нічого не відповідає якусь мить. 

— Я промовчу краще, — нарешті видає вона. — Піду заспокою дитину. 

— Катя ніколи не ображала Ксю, — це вже кажу я. 

— Я вас не питала, — обрубує Савелівна. — Можу сказати одне — перевірку ви не пройшли. Я з усім розберусь. Але вже не зараз, у мене люди чекають, наступні  в черзі. Засідання Комісії у справах дітей буде через кілька днів. До того, якщо не буде няких проблем, дитина поживе з вами ще. Але не дай Бог єдину скаргу! Я відразу заберу її в реабілітаційний центр! 

Савелівна з компанією йдуть. Тамара вискакує одразу за ними, ніби боїться, що я влаштую розбірки. А я б хотів! Що ця дурепа собі думає! Однак при опіці не роблю цього…

Катя все ще сидить понуро на кухні. Вона все чула, але не втручалась. Могла б хоч якось виправдатися. Але що там виправдовувати, коли вона налажала? Я ж просив її не водити чоловіків до закінчення цього всього. Все моє роздратування в цю мить концентрується саме на ній!  

— Навіщо ти привела під дім того мужика? Невже не можна було почекати ще трохи?

— Я не думала, що Ксю це так зачепить, — відповідає вона тихо. 

— Вона привʼязалась до тебе, — я зітхаю. — Авжеж, їй було неприємно. 

— Ти ж не чув, що вона мені виказувала! Здавалось, їй навпаки приємно, що я до тебе холодна! 

— Вона просто ревнує, вона дитина! 

Я і сам страшенно ревную. Думаю, набагато більше за Ксю. Але цього вголос я не кажу. 

— Треба їхати до юриста. Порадитись, що робити далі, як діяти на випередження, — кажу врешті-решт. — Ти підвела мене і Ксю. На тебе не можна покластись. Я маю з усім розбиратися сам.

КАТЯ

Я залишаюсь сама, мов обпльована. Це так образливо. Спочатку Тамара вивалила свою неприязнь, а потім Саша. Він не став на мій бік. А просто звинуватив мене в усьому. 

Мене душать сльози. Це їхня родина. Їхня відповідальність. А він повівся як… Я навіть слів підібрати не можу. Але розумію одне — з мене годі! Я вляпалась в цю історію щоб помститися. Але не досягла жодної цілі. Натомість витріпала собі нерви і залишилась крайньою. 

Тож коли залишається нетронутий сніданок і Саша забирає Ксю, щоб відвезти в школу, я розумію — досить цього всього. 

Йду пакувати свої речі. Я хочу додому. Хочу нарешті зняти цю бісову напругу, яка тримає мене останніми днями. Не знаю, що робило мені гірше — коли ми грали в щасливу родину, чи коли останніми днями Саша був холодний і відсторонений. Я сама себе розгойдала на цих емоційних гойдалках. І сама маю це припинити. 

Складаю свої речі, але процес зборів перериває телефонний дзвінок. З подивом бачу номер телефону класної керівниці Ксю. Пригадую, як наказувала їй телефонувати мені в разі проблем. Що ж, бодай одна людина до мене прислухалась. Але я вже не хочу нічого вирішувати.