17

Саня

Ми приїжджаємо на фестиваль. Катя в поганому настрої. Це читається в кожному її русі. Дивно, як я вже встиг її вивчити. Я не знаю, в чому причина. Але і спроб з’ясувати поки не роблю, бо інакше Ксю образиться. А мені дуже важливо зараз налагодити з нею контакт. З Катею ми ще встигнемо поговорити вдома. 

Ксю ніби навпаки трохи розслабляється. Ми все ж встигаємо на те шоу, що вона хотіла, головні її фаворити не виступили, тож вона змінює гнів на милість. 

Не розумію, що сталось з Катею, вона з машини ще якась не своя. Щось там було в телефоні, може, в неї щось трапилось? Коли Ксю відходить до вбиральні, я звертаюсь до Каті: 

— У тебе все нормально? Ти якась засмучена. 

— Голова болить, — відповідає вона. І уникає навіть дивитися мені в очі. — Від учора не минулося. 

Згадую, що вчора ми майже перетнули межу. Але Катя знову не дозволила. Вдома була холодна. І зараз, здається, ще холодніша. Що я вже зробив не так?

— Зрозуміло, — киваю. — Може, хочеш чогось? Солодкого? Настрій покращиться.

— Візьми мені каву. Без цукру, — погоджується вона. — Солодощі я не хочу. 

— Добре, — я киваю і йду до кіоску з кавою, він зовсім близько. Коли стаю в чергу, до мене підходить Оксана. Я здивований, бо вона ж ніби як віддала мені всі свої білети. Чи ні?

— Добрий день! Рада, що ви все ж прийшли, — посміхається дівчина. — Тут доволі цікаво, правда ж? А де Ксенія? Хотіла  почути чи їй все подобається. 

— Пішла до вбиральні. Ніби подобається, накупила собі всього. Дякую за білети, — я проявляю ввічливість, як і треба. Все ж, вона дійсно дала ці білети і Ксю була рада.

— Ой, я здається гаманець в машині забула, — вона ніяково посміхається. — А так хоітла взяти какао… 

— Не проблема, давай пригощу. Білети все одно коштували дорожче, — пропоную я. 

Якраз до нас і підходить черга.

— Дякую, — вона знову усміхається. — Так не хочеться через натовп вибиратись до парковки… 

Я беру напої, дві кави для мене і Каті, і какао для Оксани. Даю їй її чашку:

— Ще раз дякую за запрошення. 

— Немає за що, — дівчина пригублює какао. — Ой, гаряче, — сміється. — Ви зі своїм обережніше, щоб не обпекли язик. 

— Дякую, добре, я піду, — кажу, бо помічаю, що Катя дивиться на нас. Не хочу, щоб вона ревнувала на порожньому місці.

— Так, звісно, вас же дівічина чекає, — вони кидає погляд в бік Каті. — Гарного дня. І дякую за напій. 

Катя дивиться на нас дуже важким поглядом. Але коли помічає, що я на неї теж дивлюсь, відводиь погляд. Є надія, що вона трохи ревнує. Може і не дарма я постояв з Оксаною. Так, це дуже хлопчача поведінка, чолвіок так не поводиться, але мені хочеться хоч краплю її емоцій. Бо здається, я їй абсолютно байдужий. 

Оксана йде. Я підходжу до Каті і даю каву:

— Тримай. Може, ще щось поїсти хочеш? Ти ж не снідала. 

— Угу, — дивиться на мене трохи зі зневагою. — Оксанку свою пригости. Не псуй дівчині нерви. 

— Вона дала нам білети, було ввічливо дати їй хоч каву, — кажу я спокійно. — Чи ти ревнуєш?

— Та чхати мені на вас. Просто мене не чіпай, гаразд? Як захочу їсти, то поїм! Сама можу собі купити все! 

— Катю, та вона мені не подобається, — кажу врешті-решт. —  Нема сенсу ревнувати.

— Що ти виправдовуєшся? Я ж сказала — мені начхати! Між нами чисто ділові стосунки. Нічого немає і бути не може іншого! І більше не торкайся мене! Ясно? 

Катя

Він що реально вважає, що можна втримати двох? Що може мене звабити? Дивлюсь на Сашу і відчуваю роздратування і злість. Морочить голову тій Оксані… Авжеж, вона пішла на відчайдушні кроки. Взяла у відділі кадрів мій номер і вислала мені беззаперечні докази великого кохання з босом. 

Гидко так! А він ще і фліртує з нею на моїх очах. Умисно ж. Ну і хай їм щастить! А він чомусь дивиться на мене з докором і розчаруванням. 

Проте конфлікт розвинутись не втигає. У Саші дзвонить телефон. 

Він дістає слухавку, приймає виклик і після привітання починає хмуритись. 

— Добре, дякую, що попередили, до побачення, — коли він відбиває виклик і ховає мобільний, то звертається до мене. — З опіки дзвонили. Сказали чекати на візит скоро. 

— Слава богу! — виривається у мене. — Я довго в цій божевільні не витримаю. 

— Та що ти так завелась? Місячні чи що? Ніби ж нормально спілкувались.

— О так! У жінки якщо немає настрою, то тільки через гормони! — відповідаю їдко. — Як зручно вам все пояснювати саме цим, а не своєю поведінкою. 

— А що я зробив? Що я зробив, реально? — питає він. — Був ввічливим зі співробітницею? Це вже якесь табу? 

— Та роби що хочеш! — я помічаю як до нас йде Ксю і штовхаю його  в бік ліктем. — Дитина йде. Тримай себе в руках…

***

Я з усіх сил хочу допомгти. Те, що скоро прийде комісія, дає мені трохи сил. Я так нічого і не придумала з помстою. Але зрозуміла, що вже настільки заплуталась в своїх почуттях, що кожен день мого перебування в будинку Саші робить лише гірше.