15

КАТЯ

Кров приливає до щік, хочу відштовхнути Сашу, але він діє рішучіше. Цілує відразу, як ми опиняємось на самоті. У мене підлога починає хитатись під ногами. Я чіпляюсь за нього, щоб не впасти від цього різкого стресу. Мені хочеться його вкусити і одночасно піддатися цьому поцілунку. Кисню бракне, я важко видихаю і ледве не стогну від тієї лавини емоцій, що мене охопила. 

Пульс барабанить в скронях. Так сильно, що здається я зараз зірвусь, або оглохну від цього нестерпного звуку. 

Саша не відпускає мене, не відступає ані на мить. Його губи досліджують мене з такою завʼятістю, ніби він нарешті дорвався до того, чого так сильно прагнув. Його долоні тримають мене за талію залізною хваткою. Коли нам не вистачає повітря він відривається від моїх губ на мить і зазирає в очі. Його погляд затуманений. 

— Ти що собі дозволяєш?— питаю я, намагаючись віддихатися. Але не дихається. Погляд мій концентрується на його губах, які щойно робили зі мною це… І мені подобалось те, що вони робили. 

Замість слів, замість якоїсь відповіді він знову подається вперед і цілує. Обпікає поцілунками і дотиками, кожен його дотик розпалює в мені щось сильне і пекуче, я і сама від себе такого не очікувала.

Впираюсь руками йому в груди. Мій опір слабшає з кожною секундою. Я усвідомлюю, що дуже давно не була з чоловіком. І зараз тіло просто зраджує. Всі мої нерви скручуються в клубок, і низ живота наповнюється пекучим теплом. Це страшно, але я хочу продовженя. Хочу сміливіших і рішучих дотиків. Просто тому, що вже й забула як це — бажати. Вся ця ситуація, злість, люди, які ходять там коридором — змушують адреналін вирувати в крові, загострюючи кожне відчуття. 

Певно, він відчуває щось схоже, бо його рухи, його дотики і поцілунки теж ніби на адреналіні. Як тоді, в машині. Коли він на мить відривається від губ і цілує шию, то шепоче: 

— Не відпущу тебе, Катю…

— Ти збожеволів, — я балансую на грані прірви. І можу туди впасти. Це дуже страшно. 

І він знову цілує. Цілує так, що я втрачаю голову. Але лише на мить. Страх сильніший. 

— Пусти! Пусти ж ти! Сюди можуть зайти в будь-яку мить! Чого ти добиваєшся? — стукаю долонею по його грудях, намагаючись привести до тями. Бачу як сильно б’ється жилка на його шиї. І певно моє серце зараз так само працює на максимальних обертах.   

— Вдома ти знову відштовхнеш мене, — цілує в шию. Я відчуваю, що йому реально зносить дах від нашої близькості.  Я і сама така, але тримаюсь з останніх сил, бо знаю, що це неправильно, що з цього не вийде нічого хорошого… Не могло вийти з самого початку, тільки не з ним. Тільки не у мене…

— Я і тут тебе відштовхну! Ми не домовлялись про секс! І я б ніколи не погодилась на це, бо ти…, — осікаюсь. Я ледве не проговорилась. В голові ще рожевий туман. Тргеба зібратись і мислити тверезо. Але як це робити, коли тіло хоче іншого? Мене тягне мов магнітом до Саші. І я кілька секунд борюсь сама з собою. — Ти що з глузду з’їхав? — додаю вже спокійніше, важко дихаючи. Його запах мов дурман, який не дає мислити чітко. 

— Зʼїхав, — погоджується на диво легко і торкається губами моїх губ, знову зминаючи їх. Схоже, він готовий піти ва-банк прямо тут і зараз.

— То приходь до тями! Чи хочеш, щоб про нас пліткувала вся фірма? 

— Ти — моя наречена, хай йдуть до біса… 

КАТЯ

— Але така поведінка дійде до опіки, проблем не оберешся. Який ми приклад дитині подаємо? — знаходжу я аргумент. 

Схоже, ці слова все ж трохи приводять Сашу до тями і він таки відсторонюється. Зазирає мені в очі, я бачу, що він все ще на взводі. 

— Так, певно, ти маєш рацію, — каже врешті-решт, а потім додає мені на вухо: — Але мені все важче і важче встояти. 

— Звернись до Оксани! — не втримуюсь від шпильки. 

Мене бісить ця дівчина. Звісно ж, я не ревную. Але вся ця ситуація з нею і тим, що він їй казав про наші стосунки… Це все характеризує його як… Чорт не знаю як. Просто мені неприємно. Я, напевно, занадто добре вжилась в роль нареченої. 

— Ревнуєш? — зазирає в очі і дивиться так… Як ніколи. 

— Звісно! — відповідаю зухвало. — Наречена й повинна ревнувати! Ти тепер людина заручена, тож не давай приводу в тобі сумніватися! — а сама думаю, що тільки дарма втрачаю час на цьому корпоративі. Все що я дізналась — це про коханку Оксану, яка мітить в дружини. І витріпала собі нерви. 

— Хіба я давав приводу? — він все ще дивиться прямо на мене. — Я весь свій час проводив з тобою і малою. Тільки з вами. 

— Твоя Оксанка каже інше. А втім, мені байдуже! Не думай тільки, що можеш всидіти на двох стільчиках! 

— Ревнує, от і ляпає що хоче, — Саша знизує плечима. — Але я їй нічого не обіцяв. Казав, що те, що було між нами один раз, більше не повториться. І воно не повторювалось. 

— Не виправдовуйся. Мені начхати, — але ж брешу. В грудях все ще стискається, коли я думаю про нього і всіх цих незаміжніх дівчат з офісу. 

— А мені не начхати… І я сам цього не очікував. Це навіть бісить, — раптом зізнається Саша. 

— Ну ти якось розберись зі своїм гаремом? — кажу наче і спокійно. — А тепер давай повертатись до гостей. Щось хочеться пити…