14

КАТЯ

Про що жалкую, так це про те, що святкування відбувається в якомусь фешенебельному ресторані. Якби вони святкували десь в офісі, я б більше вивідала. Але все одно їду в кубло ворога з надією, що дізнаюсь таки про нього щось. 

Всі будуть п’яні і дуже говірливі. Я на це споідваюсь. От тільки біда в тому, що я не уявляю, що маю розпитувати. Такий з мене детектив, як з слона балерина. 

За цими думками майже не помічаю поглядів Саші. Точніше, намагаюсь не помічати. Бо він весь час дивиться на мене. Він перестав торкатися і проявляти якісь двозначні натяки, як раніше, але цей його погляд нікуди не подівся. 

І мені щоразу стає якось не по собі, коли він дивиться… Ніби торкається, не торкаючись. І щось в душі перевертається. І триматись за згадки Макса все важче. Чомусь його обличчя стало розмитим. Раніше було заплющу очі і відразу бачу коханого. Але тепер… Ні, мені ніяк не вдається пригадати його чітко. 

І впевненості в тому, що я роблю все правильно у мене все менше. Може просто ну його все? Втекти подалі від Саші? І нехай сам розгрібає свої проблеми. І несе відповідальність за все? Я вже просто не знаю, як бути. 

Він занадто добре до мене ставиться. І дуже сильно любить донечку. І тому, я вже просто не можу його ненавидіти, як абстрактну одиницю.

Ми заходисо  впикрашений святково ресторан. Два великих зали повністю орендовані для Сашкової компанії. Працівники святково вбрані. І певно там десь між ними й партнери присутні. 

Саша знайомить мене з кількома людьми, а потім відволікається. Я беру собі кілька канапок з шведського столу і роздивляюсь яскравий натовп. 

Шатенку з пишним бюстом я помічаю одразу, як вона бере курс на мене. Іде модельною ходою. Волосся розвівається, декольте не може не привертати увагу. Хоч і одягнена вона дуже стильно, але водночас не може не викликати якогось захвату і еротичних фантазій. 

Дівчина зупиняється біля мене і посміхається мені. 

— Привіт, ви ж — Катя, правильно? Дівчина Саші. 

— Саші? Я думала він Олександр Іванович для всіх, крім мене.

— Ну, ми з ним завжди були доволі близькі. Наприклад, всього два місяці тому, на корпоративі, як цей, — вона облизує губи.

— Два місяці тому? Це великий термін, — знизую плечима. — Сподіваюсь, він не обіцяв одружитися? 

— Ну, він нікому подібного не обіцяє, правда? — вона усміхається. — У вас же теж ніякого весілля не буде, він сам особисто сказав це мені сьогодні.

Закочую очі від розчарування. Певно цією дівчиною Саша дорожить, раз каже їй частину правди. А може, і всю? Може, вона знає, значно більше, ніж я думаю. 

— Що ще він казав? — придивляюсь до неї пильніше. Можливо, вони дійсно близькі. От тільки незрозуміло, чому він взяв мене для прикриття, а не цю… 

— Все інше — більш приватні теми, — вона трохи схиляє голову на бік. — Все ж, зручно, що ми весь день разом, з понеділка по пʼятницю… 

— Так, дуже зручно, — не розумію, чому відчуваю все гостріше розчарування. Він ліз до мене цілуватися… А на роботі крутить з цією… Ні, звісно, це його справа. Але тепер з мене мов злетіли рожеві окуляри, які Саша встиг мені начепити! От значить як. Я посміхаюсь дівчині. — Спати в одному будинку теж зручно, — кажу, пригублюючи шампанське. 

САНЯ

Я виглядаю Катю, якраз взяв нам шампанське. Вона десь пішла, не була на тому місці, де я її залишав. Озираюсь і бачу, що вона говорить з Оксаною. І відчуваю, що не до добра це. Хоч би Катя щось не витворила. Або Оксана. Або вони обидві разом.

Але в цю мить до них підходить ще і начальник відділу персоналу, і стає геть не весело. Бо я пригадую, як саме ми з Катею познайомились. 

Треба йти до них. 

Так і роблю. Йду максимально швидко, обходячи всіх і вся, людей тут дуже багато. Коли підходжу, чую уривок розмови:

— … як спеціаліст не відомо, але те, що ви приховали знайомство з шефом, виглядає дивно, — каже Ольга Кирилівна.

— Чому дивно? От зараз Саша вам все сам і поясне, правда? — Катя кидає на мене погляд. 

Я дивлюсь на Катю широко розплющеними очима. От же ж! Вирішила все на мене скинути… Чорт… Голова, думай…

— Ми саме гооврили про те, що я хотіла влаштуватися на роботу до тебе на фірму, обравши чесний метод, а не використовуючи протекцію, — Катя розуміє мій шок і приходить на допомогу. 

— Так і було, — я киваю. — Катя дуже чесна. Вона не любить обманювати. Власне, тому захотіла пройти всі відбори сама. Вона в мене найкраща, — обіймаю її за талію і чмокаю в щоку. Я дійсно вдячний їй зараз. Подумати тільки, як розгубився! А треба було очікувати подібного… Треба було передбачити!

Оксана видушує посмішку. 

— Має ж бути чесним хоч хтось, — каже вона. — Перепрошую, там здається Геннадій Аркадійович, — вона киває в бік якогось знайомого і стрімко нас покидає. 

— Кохана, хочеш шампанського? Ходімо, випʼємо? — кажу, бо на нас все ще дивиться Ольга Кирилівна. 

— Я б соку випила, — відповідає Катя. — Тут справді душно, — і дивиться вслід Оксані. Ох ці жінки, одні натяки, сповнені отрути.