13

КАТЯ

Прибирання після вечері стає вже звичним ритуалом. Ксюша йде до себе в кімнату, а ми закінчуємо з посудом. Підніматися до себе в кімнату мені категорично не хочеться. Та і пляшка вина, з якої ми випили по келиху за вечерею, манить. Здається, я не до кінця розслабилась після важкого дня. Розумію, що це не дуже здоровий підхіж. Але як інакше впоратись з тим, що зі мною відбувається я не знаю. 

— Можна я подивлюсь у вітальні якийсь фільм? — питаю у Саші. 

— Можна, — киває. — Я з тобою. 

Чомусь стає на кілька градусів спекотніше, коли він це каже. Але я не збираюсь відсутпати. 

Дістаю з холодильника сир і прихоплюю пляшку з вином. 

— Ти які фільми любиш? — питаю в Саші, розставляючи все на маленькому скляному столику. 

— Знаєш, останнє я дивився з тобою і то був той мульт в кінотеатрі. Я рідко дивлюсь щось сам, — зізнається він, сідаючи на диван і вмикаючи телевізор. 

— Ну давай глянемо, що там зараз на “нетфлікс” популярного, — кажу, сідаючи на диван не дуже близько від нього. Але все одно повітря ніби згущується від цієї близькості. 

Він переключається на "Нетфлікс" і вмикає перше-ліпше кіно жанру "романтика". Потім кладе пульт і клацає світло, вимикаючи його. 

— Романтика? — я хмикаю. — Вимкни це! Я думала, ми подивимось нормальне щось… Там де кровіща на весь екран, — тягнусь до свого келиха, а виходить, що ледве не лягаю йому на коліна. 

— Я надто розслаблений для "кровіщі", — торкається мого волосся. — Обережно, а то і в келих його опустиш… 

— Все під контролем, — відповідаю впевнено. — Дай пульт! 

Ні, я не збираюсь дивитися якусь сопливу мелодраму. Це б’є по моїх нервах. Коли бачу чиєсь щастя, відразу хочеться плакати, за втраченим своїм. 

— Не дам, — він ніби грає зі мною, заводить пульт собі за спину. 

— Я сказала — віддай! — не збираюсь здаватися я. Між нами зав'язується боротьба, бо я намагаюсь вихопити пульт з його рук. 

В якийсь момент виходить так, що Саша завалює мене на диван і нависає наді мною. Наші погляди зустрічаються. Він надто близько. Його губи буквально в парі сантиметрів від моїх. 

Я тамую подих. Так страшно. І водночас кров шумить з такою силою у скронях, що я навіть не чую, що там бубнять герої фільма в стереосистемі. Ніби потрапила у вакуум. Лише відчуваю його важке тіло на своєму, від чого всередині мене розливається щось гаряче, майже вогняне.

Саша подається вперед і торкається губами моїх губ. Без попередження чи ще чогось, просто зминає їх. А його долоня торкається моєї талії. 

Спрага, яку я так намагалась приховати, стирає відразу всі захисні бар’єри в моїй голові. Я відповідаю на цей поцілунок з люттю, гнівом і одночасно з ніжністю. Вбираю в себе смак його губ, його подих і цю несподівану пристрасть. Рукою плутаюсь в його волоссі, не розуміючи, чи хочу відштовхнути чи притягнути ближче. 

Його рука тим часом трохи піддіває кофтинку, торкаючись шкіри на талії.

Мене мов струмом б’є. Тіло підкидає. І я відводжу голову в бік. 

— Злізь з мене! — кажу, задихаючись. Усвідомлення того, що щойно сталось, діє, мов холодна вода після лазні. Шок і сором! 

— Добре, — він відсторонюється. Бачу, як важко дихає. 

— Що добре? — здається він не до кінця розуміє, що каже. — Відпусти! 

— Відпустив, — дійсно відпускає. Його голос стає холоднішим. 

Я буквально зістрибую з дивана і хапаю знову свій келих. Той майже порожній. Беру пляшку, не чекаючи якихось джентельменських вчинків від Саші. Але руки у мене тремтять так, що я ризикую розбити кришталь, перш ніж наллю собі вина. 

Кілька крапель вина проливаються на килим. Я важко зітхаю, намагаючись опанувати себе. Тіло все ще тремтить, і низ живота ниє… 

— Я піду до себе, — кажу здушено. На Сашу навіть глянути боюсь. 

— Давай, — каже все так само холодно. — Післязавтра будь готова на сьому. Купи сукню. 

Киваю. Не знаю, бачив він чи ні. Йду до себе, несучи в руці пляшку. Так стиснула пальця, що просто не ризикнула поставити її знову на столик. Як я до такого докотилась? 

САНЯ

Це було неправильно з мого боку… Нащо я піддався моменту? Всю ніч думаю про те, що все одно нічого хорошого з цього б не вийшло. Ну, переспали б ми, що далі?... Не люблю я її, це буде те ж саме, що з Оксаною. Катя буде страждати, дивитись на мене тим поглядом… А ще, це все може зірвати нашу гру в наречених. Це вже я мовчу про те, що я впевнений, що не зможу закохатися в когось так само сильно, як в Регіну. Тому навіть пробувати не варто. 

Я не хочу, щоб вона страждала через мене. 

Кляті думки врешті-решт упорядковуються в голові. Я приймаю для себе важливе рішення: більше ніякого зближення з Катею. Треба триматись на відстані, залагодити всі справи і відпустити її…

Тим паче, я не хочу зраджувати Регіні.

Зранку, коли Ксю ще немає, я підходжу до Каті на кухні і кажу:

— Пробач за вчорашнє, обіцяю, більше подібне не повториться.

— Забудь, — відмахується, уникаючи дивитися мені в очі. — Я сьогодні маю з’їздити на СТО. Потім поїду витрачати твої гроші собі на сукню. Є якісь побажання щодо цього? — говорить сухо  і по діловому. Як завжди, коли нервує.