12

КАТЯ

У мене все ще тремтять руки. І в душі коїться якась буря. Я просто списую все на пережитий стрес. Але розумію, що з Сашею ми вже загралися. Ми так старанно вдаємо пару, що мимоволі починаємо робити те, чого не слід. 

Мене це дуже лякає. Я не маю відчувати до нього щось крім розрахунку. А натомість вгрудях ціла купа почуттів. Так, що коли  я думаю про наш “недопоцілунок” кожна волосинка на моєму тілі стає дибки. 

В кімнаті я довго намагаюсь привести свої думки до купи. Але звуки, які долинають з сусідньої спальні не дають менеі цього зробити. Я чую, як Саня ходить по своїй спальні, і чомусь уява малює його в рушнику після душу. Щоки печуть від сорому. 

Коли виходжу на кухню, щоб приготувати щось на вечерю, я все ще в емоційному роздраї. Гормони стрибають, розгойдуючи мене. 

Розумію, що можу або спалити їжу, або недоготувати її. Тому страву обираю максимально просто. Заливаю окропом кус-кус, і ставлю готуватися курку на пательню. Поллю її потім соусом теріякі… 

Саша заходить одразу за мною. Він в домашній чорній футболці і таких же чорних штанах. 

— Ти планувала щось готувати? Можу допомогти, — пропонує він. 

— Буде добре, якщо ти зробиш салат, — кажу. У мене трохи тремтять руки і я боюсь відрізати собі пальці. Але йому про це знати не обов'язково. 

— Добре, — він підходить ближче, до стільниці поруч зі мною. Дістає все необхідне, періодично поглядаючи на мене. 

— Я тут у тебе вино бачила, — кажу я. — Може нам варто випити по келиху? Бо я якщо чесно дуже перенервувала за кермом. 

— Можна, — киває. — Але ти добре впоралась.

— Дякую, — визнаю очевидну річ. Його вчинок дав мені впевненості в собі. Звісно, наступного разу, коли я сяду за кермо я все ще буду нервувати і налаштовуватись, перш ніж почати їхати, але тепер я знаю, що все ж таки сяду. І поїду завтра вирішувати проблеми Павлика. 

Він дістає все для салату і ставить вино в спеціальне відерце з льодом. Потім починає мити овочі і різати їх. Все ще якось так дивиться на мене…

Але вся ця наша сімейна ідилія… Вона занадто ідилічна. Мені знову стає не по собі. 

— Сашо, я хочу поговорити, — кажу нарешті. Треба просто заповнити тишу на кухні якимись словами, дорослою серйозною темою, щоб не думати про напругу між нашими тілами. 

— Про те, що сталось в машині? — запитує, зазираючи мені в очі. 

Пульс пришвидшується, серце, мов навіжене, скаче в грудях. Я мотаю голвоою,  заперечуючи свої почуття і даючи йому відповідь на питання.

— Про школу, — кажу тихо. — Я хочу дещо уточнити. 

— Про школу, значить, — каже замислено. — І що там в школі? Ксю знову щось зробила? 

— Чому ти одразу її в чомусь підозрюєш? — не стримую обурення. — Ні. Розмова про інше. Я — нова людина, і не зовсім розумію, чому зазвичай замість тебе в школу ходить Тамара? Тобі не здається, що це… занадто? Вона там каже всім, що вона опікунка…

— Що? — Саня насуплюється. — Яка ще опікунка? 

— От і я подумала… Ви мене зовсім не посвятили в ваші стосунки. Я розмовляла з класним керівником Ксюші, і вона мені сказала, що якщо трапляються якісь ситуації, то приїздить тітка Тамара і все вирішує.

— Може, це тому що Ксю більше довіряє Томі, — він знизує плечима. — Я ж не можу заборонити їм спілкуватися. Тому вона викликає її. 

— Тобто ти вважаєш, що це нормально? — мимоволі закушую губу. Хто я така, шрб лізти в їх родинні стосунки. Хоча мені й здається що Тома діє неправильно. 

— Вони родичі, мала їй довіряє, як би тома мене не дратувала. Ти… Ти ж розумієш, що ти рано чи пізно підеш звідси? — раптом каже Саня. 

Киваю. Звісно я розумію. Піду, як зруйную його життя. Отак, Олександре. Але здається мені і напрягатися дуже не треба, Тамара непогано з цим справляється, поступово перетягуючи ковдру на себе… 

— Коли ти підеш, Ксю знову залишиться без жіночої уваги, — продовжує він. — Якою б поганою не була Тома, Ксю потрібен хтось, окрім мене. 

САНЯ

— Ти не плануєш одружуватися? — питає Катя. Її обличчя зосереджене і серйозне. 

— В сенсі? — перепитую. 

— В прямому. Не на мені авжеж, — Катя нервово сміється. — Мені таке щастя не треба… 

— Нічого не розумію, з чого такі питання? — продовжую. 

— Вибач, — знизує плечима, і посилено перемішує курку на пательні. — Просто ми говоримо про майбутнє, це нормально, коли чоловік одружується знову, у тебе ще можуть бути діти… 

— Якщо я зустріну жінку, яку покохаю, можливо, і одружусь, — зітхаю. — Хоча, мені мало віриться, що я зможу покохати когось так само сильно, як Регіну, — я відводжу погляд. — Та і я не вберіг її. Знову починати щось таке ж серйозне — це не для мене. 

— Ясно. Що ж, тоді те, що Тамара відвідує школу і приймає там якісь рішення, ти вважаєш правильним? — ще раз уточнює Катя. 

— Не вважаю. Але  Катю, ти ж бачиш мою завантаженість… Коли ти підеш, я не зможу цим займатися, — я знову кажу це. Після того поцілунку думаю про щось геть неправильне. Треба розставити межі. І  в часі, і в фізичній дистанції.