8

КАТЯ

— Ми минулого разу не дуже вдало поговрили, всі на емоціях. Але я люблю Ксюшу, тому хочу виправити всі непорозуміння, — Тома проходить в передпокій, трохи посуваючи мене від дверей. —   Ти здалась мені хорошою дівчинкою, просто, розумієш, я дуже сумую за сестрою, і коли побачила біля Саші та Ксю іншу жінку, мене трохи занесло.

— Між нами ніби й не було непорозумінь, — кажу я їй. — Та і на Олександра я не претендую… 

— Знаєш, він же насправді останнім часом такий розгублений, — раптом каже вона. — І мечеться від одного до іншого. Оці всі його звʼязки… Особливо, на роботі… Ну, я рада, що тепер він знову "осів" вдома. 

— Він що зрадужвав дружині? — навіщось питаю я. НІби мені є справа до Олександра. Сама не зраю, чому мені так неприємно чути про нього щось погане. 

— Я тобі нічого такого не говорила, — вона захитала головою. — Але вона часто казала, що він постійно працює. А от нещодавно у них на роботі був корпоратив і він залишав Ксю у мене. А коли забирав її, я побачила помаду на комірі. Ну, певно, це нормально. Він зараз один, ви ж просто граєте ролі. 

— Так, ми граємо ролі, — кажу я. Але мені так неприємно. Чому він не запросив на роль нареченої ту жінку з роботи? Як вона погодилась на те, щоб біля Олександра жила я? — Мені дійсно немає справи до його особистого життя. 

— Ти така молода і гарна дівчина, у тебе ще буде хороший чоловік і діти, я впевнена! — каже вона підбадьорливим тоном і ляскає мене по плечу, ляскає трохи боляче.

— Можливо, — вивертати перд нею душу я не збираюсь. 

Але слова Тамари діяють на мене мов холодна вода. Я мов би прокидаюсь від сну, в якому я дійсно почала співпереживати ворогу. 

— Що ж, я рада, що ми з вами не вороги, — кажу я нарешті брюнетці. — І ви розумієте, що я тут десь на рівні покоївки, а не претендетки на роль мами Ксюші. 

— Ну, її маму ніхто ніколи їй не замінить, — вона зітхає. Вперше я, здається, бачу в її очах щирий сум. — І не тільки їй. 

— Ви не розкажете, як все сталось? — питаю. Не спроможна пересилити свою цікавість. Від Саші я навряд чи почую правду. 

— Так, я можу розказати, — вона киває. — Якщо тобі хочеться це дізнатись, я розкажу. Ну, він не хоче казати, бо насправді, як би я його не любила, як батька Ксю, все ж, це його провина. Для мене так. Вона не мала сідати за кермо, вона була зовсім недосвідченою водійкою. А це був вечір пʼятниці, купа машин і заторів. І головне навіть не це.., — Тамара зітзхає. — Головне неувага Саші до стану дружини потім. Ти знаєш, що у випадку травми селезінки симтоми можуть проявлятися не відразу? А через кілька тижнів? Там внутрішня гематома, де збирається кров, а потім цей міхур з кров’ю лускається і відбувається сильна внутрішня кровотеча, і шанси вижити дуже малі… Він мав покласти її в клініку відразу після аварії! А не вірити що все минулося, — Тома знову витирає сльози з кутиків очей. — Певно, я все ще не можу його пробачити… 

У мене несвідомо виступають мурахи на шкірі від почутого. Це дійсно трагадія. І я не в праві звинувачувати Тамару в неприязні до Саші. Бо він і справді не зміг вберегти дружину. Навіть не від ДТП. Мій Макс загинув там одразу. І я згодна, що на дорозі трапляється різне. Але мати час для порятунку і нічого не робити… 

— І що у вашої сестри не було жодних ознак гематоми? — питаю я. 

— Були, потім лікарі сказали що були. Але Саші було не до того. У нього був якийсь "дуже важливий проект", — вона зітхнула. — Тож хвора Регіна мала ще й турбуватись про донечку без допомоги Саші. Вона возила її до школи, постійно була в машині і перетискала собі там все. Відкладала похід до лікаря, бо Саша був не в місті. 

— Мені шкода, — тільки й видаю я. 

***

До школи я приїжджаю о третій. Як і було домовлено. Роззираюсь навколо, шукаючи поглядом Ксюшу. Брати машину Олександра я не наважилась. Я боюсь сідати туди. Їхати сама боюсь. Я сліпну і глохну за кермом, і від стресу не розумію, що я роблю. Раніше так не було. А тепер стало. 

Тому не відпускаю таксі. А виходжу, щоб підійти до школи ближче. І відразу бачу Ксюшу в компанії двох дівчат, при чому всі троє говорять на підвищених тонах. А потім одна з них шарпає Ксюшу за рюкзак з такою силою, що та ледве не падає. 

САНЯ

Роботи сьогодні дуже багато, навалилось після моїх відʼїздів через виклик до школи, поліцію, опіку і таке інше. 

Сиджу за паперами і розгрібаю це все, бо хочеться пошвидше додому. Особливо через те, що знаю, що сьогодні Катя буде забирати Ксю і вони проведуть пів дня разом без мене. 

Коли я вже майже закінчую з тим мінімумом, який запланував на сьогодні, до кабінету стукають. 

— Так, заходьте, — кажу, щоб мене почули з того боку. 

Чому Аліса не подзвонила і не сказала, що хтось іде? Чи вона знову втекла з робочого місця раніше за мене? 

Двері відчиняються і я бачу Оксану, заступницю начальника відділу логістики. Руса коса, сірі очі, красиві форми, палкі погляди… Одного разу, якраз після минулого корпоративу, у нас було дещо… Але ми домовились, що це не повториться, ніби як Оксана мене прекрасно зрозуміла і не була надто навʼязливою.

— Я принесла вам на затвердження план на наступний місяць, — каже томно, проходячи ближче і кладучи мені на стіл теку з документами. Блузка розстебнута рівно на один гудзик більше, ніж треба. Але не створює надто відвертий вигляд.