5

КАТЯ

Візит Тамари змусив мене глянути на все під іншим кутом. Треба пришвидшуватись з окупуванням території, і зробити картинку для перевіряючих. Бо ця Тома, схоже, не в захваті, що я зʼявилась в будинку. І вона має якийсь вплив на Ксюшу. Отже руками Ксенії буде від мене позбуватися. І Олександр обере доньку зрештою. А я нічого так і не встигла нарити для того, щоб його знищити. 

Чомусь думка, що я можу просто розповісти опіці правду про свої стосунки з Ковалем викликає у  мене відразу. Я не буду руйнувати життя дитини. Як би я не злилась на Олександра, а його донька тут ні до чого. Дівчинка і так втратила маму в цій трагедії. 

Я йду розкладати речі в спальні Олександра. Його в кімнаті немає, тож користуючись цим, я роздивляюсь її уважніше.

Там майже стерильна чистота і порожнеча. Ніяких фотографій, нічого, що  видавало б, що в цій кімнаті зараз живуть. Хіба що постіль. Все дуже безлико. Може, він прибрав усе, що нагадувало йому про дружину? У мене самої був період, коли фотографії робили дуже боляче. 

Я кладу свої небагаті пожитки в напівпорожню шафу. Мимоволі дивлюсь на речі Олександра. Якби не вони на поличці я б вирішила, що він тут взагалі не живе. А може й справді у нього є жінка, до якої він приїздить час від часу… Ця думка дуже неприємна мені. Ніби він вже зрадив і мене, і свою дружину. 

Відганяю ці емоції. Чи мені не чхати, з ким він спить? 

Але все одно торкаюсь його сорочки на вішаку, проводжу пальцями по тканині. Здається, я навіть відчуваю запах Олександра на ній. В цю мить за спиною клацає дверний замок, сповіщаючи, що господар кімнати повернувся. 

— Там мають бути чисті рушники, в ванній, в шафі, — киває на ванну кімнату. — Ідеш в душ перша? 

Я повертаюсь до нього обличчям. І бачу, що він розстебнув сорочку, від чого мені видно його груди, вкриті негустим волоссям, прес і навіть доріжку з волосся нижче пупка. 

Щоки починають палати від несподіваного сорому, змішаного з іншим відчуттям. Я що — милуюсь його тілом? В горлі пересохло, і серце раптом видало кульбіт. Розумію, що витріщаюсь на нижню частину тіла Олександра, і не можу відірвати погляд від пряжки його ременю… А точніше, того що ще нижче… 

— Можемо піти разом, якщо хочеш, — він усміхається, видно, помітивши мою реакцію. 

— Ще одна така пропозиція, і ти знову без нареченої! — насуплююсь я. Відвертаюсь, щоб сховати палаюче обличчя. Це неправильно! Я не мала його роздивлятися. Він — ворог. 

— Добре, піду перший, раз ти все ще мовчиш, — чую з-за спини. І вже за мить двері до ванної прикриваються. 

Я не знаю, як чинити далі. Чекати поки він повернеться? Чи втекти в свою кімнату? Але ж в душ мені все одно треба буде йти. А що як він буде голим в ту мить, як я поверуся? 

Я ніби бачила оголених чоловіків. Я ж не дівчинка. Але думка про Олександра знову змушує накотити задушливу хвилю. Я не хочу на нього дивитися! Але водночас мене розриває цікавість. І тому гидко від самої себе і від своїх реакцій на це. 

Так і стирчу в його кімнаті, не наважуючись вийти. Аж поки двері з ванної знову не відчиняються… 

САНЯ

Мені подобається, як вона на мене дивиться, як соромиться. Ніби ж і не маленька дівчинка, а реагує так, ніби вперше побачила напівоголеного чоловіка. Навіть жартуючи запрошую її з собою в душ. Знаю, що не погодиться, але мені подобається дивитись, як вона червоніє і відвертається.

Думаю, чи піде вона з кімнати, поки я буду в душі. Сподіваюсь, що ні, тому все роблю швидко. Обертаю рушник навколо стегон і так і йду до кімнати. Хочу знову побачити те обличчя…

І Катя дійсно тут. Вона стоїть все так само біля шафи, ніби зависла на той час, поки я мився. Дивиться на мене знову. Зіниці розширюються, а на щоках проступають червоні плями. ЇЇ реакція така цікава. Бачу, як важко здіймаються її груди, коли вона вдихає повітря. Ніби їй його не вичстачає. 

— Певно, нам треба обговорити деталі справ праці, —  каже вона. І голос звучить так низько і спокусливо, наче вона вже готова мені щось запропонувати…  

— Спати треба разом, раптом вони прийдуть вночі, — я придумую це на ходу, іду в атаку раніше, ніж вона встигає зробити крок назад.

— Не мели дурниць! — вона навіть руку перед собою виставляє, наче хоче захиститися від мене. 

— Можливо, Савелівну підкупили, — я насуплююсь. — Я вже давно про це думав, вона ніяк від мене не відчепиться. Хоча, від мене хабаря брати не хоче.

— Те як ми спимо не має жодного значення для соцслужби! — відповідає Катя різко. — Вони не мають право лізти в ліжко! 

— Повір, має, — не погодився я, тримаючись максимально впевнено. — Мало що трапиться. Так буде надійніше. 

— Категоричне ні! НІяких спільних ліжків і душів, бо ти зараз придумаєш, що вони і у ванну зазирнути можуть! — вона нарешті видає обурення. Така Катя звичніша. 

— А хто казав про душ? Я кажу про ліжко, не буду я тебе чіпати. Просто спатимемо, — я ледь тримаюсь, щоб не усміхнутись. Треба виглядати максимально серйозно.

— Бійся щоб я тебе не чіпала вночі! Бо придушу подушкою! — вона йде до ванної. — Сподіваюсь тут є замок? — уточнює, дивлячись на двері.