4

КАТЯ

Я дивлюсь на жінку років сорока. Темне волосся, риси обличчя невловимо схожі з Ксенією. Вона витирає кутики очей хусточкою. І з холодною непрязню дивиться на мене. Точно так, як недавно дивилась Ксенія. Не здивуюсь, якщо дитина просто говорила до мене її словами. 

З цією Тамарою треба бути обережною. Вона не проста. Але єдине, що мене рятує — вони навіть не уявляють, наскільки далеко в своїх меркантильних здогадках про мої справжні мотиви. 

Я і ліжко Олександра? Та ні за що! Краще запущу йому туди змію, як єгипетському фараону, ніж сама ляжу. І гроші мені його не треба. 

— Звісно приходьте, — кажу стишено. — Вам все сподобається. 

Слова про дружину Олександра не йдуть з голови. На язиці питання. Але чи доречно їх ставити? А чорт! Мені ж треба знати про нього все. 

— А що сталось з мамою Ксюші? Ми не обговорили це, а мене можуть запитати, — видаю коректно. 

— Вона померла, — каже Олександр.

— Померла через те, що потрапила в аварію. В лікарні довго мучилась, але померла, — додала Тамара. 

Треба подивитися матеріали справи Максима. Я не памʼятаю, щоб там фігурувала жінка. Там ніхто не постраждав крім мене і нього. Отже мова про іншу аварію…

— Сподіваюсь водій поніс покарання, — кажу я тихо. — Не справедливо, коли вині залишаються на свободі… 

— Водій стоїть перед тобою, — Тамара знов зиркає на Олександра. 

— Це обовʼязково влаштовувати тут і зараз? — Олександр дивиться на Тамару і киває в бік доньки.

— Але ж я як удавана наречена маю знати все, — заперечую я. — Вибачте, я розумію, що це травмуюча розповідь.

— Добре, — Олесандр підтискає губи. — Так. Була аварія. Я відволікся, я не помітив ту машину, але і той водій виїхав на жовтий, а не на зелений!

— Може просто треба менше в телефоні сидіти за кермом, — кидає Тома. І я з нею повністю солідарна. 

— Тобі щось треба? — дещо різко питає він у неї. — Навіщо прийшла? 

— Та припиніть ви собачитись! — різко викрикує Ксюша. — Мама померла. Через тебе, тату! І через того недоумка який летів на жовтий! Але скільки ви буде сваритися? Той придурок помер вже давно, а я…, — у неї починають текти сльози. 

— Довів дитину! — з докором кидає Тома і гладить Ксенію по плечах. 

Я не знаю, що мені сказати. Що робити теж не знаю. Мене просто всю розриває від незрозумілих почуттів і усвідомлень. Ми ж зараз говоримо про один і той самий випадок. Я не знала, що мама Ксю теж жертва. Як воно Олександру пожинати плоди, навіть будучи на свободі? 

Олександр мовчить, опустивши голову і відвівши погляд. Бачу в його очах стільки болю… Розумію його в цю мить, бо ж і сама втратила коханого. Хоча, може і не розумію… Бо я була не в такій ситуації, мене не було під час аварії… 

— Я заварю чай, — кажу нарешті. — Покажеш, де він у вас? Всі треба заспокоїтись… 

— Ксюшо, може, поїдеш сьогодні ночувати до мене? — питає Тома якимось аж надто слащавим голосом. 

— Вона не поїде. Ти що, не чула? Нам треба весь час бути разом, щоб ті придурки її не забрали, — нарешті подає голос Олександр. 

Я тягну його до кухні. Йому треба охолонути. По напруженому тілу видно, що зараз ще більше сваритиметься з родичкою. Тома в чомусь має рацію, звинувачуючи його. Але зараз я не можу підтримати її, бо мені треба втертися в довіру до Олександра. 

— Звісно ми не відпустимо Ксенію, — кажу йому. — Який чай вона любить? 

— Ксю? — перепитує Олександр. — Там є такий, в пакетиках. Хімічний страшне. Я ту гидоту не пʼю. 

Я клацаю чайником і шукаю чашки. 

— А тобі який зробити? З мʼятою, щоб не нервував? — це несправжня турбота. Я переконую себе в цьому. Я просто граю роль. Але якщо відкинути мої власні емоції — я б могла йому співчувати напевно. В іншій паралельній реальності. 

— Я тобі що, кіт, щоб заспокоюватись мʼятою? — відповідає він питанням на питання, але потім зітхає і ніби трохи заспокоюється. — Меліса є, там, в лівій верхній шухлядці.

Помічаю в його погляді зовсім недоречну вдячність. Не треба так! 

САНЯ

Давно про мене ніхто не піклувався. Це приємно, навіть дуже. Мене дійсно заспокоює її присутність краще, ніж меліса чи мʼята. Тома таки йде, бо до кухні зазирає Ксю і невдоволено про це повідомляє:

— Тітка Тома пішла через тебе! Ти ж знаєш, тільки вона розуміє мене, чому ти так з нею? 

Я втомився від цих суперечок. Відчуваю, що зараз зовсім не маю на них сил. Та і не хочеться сваритися. Ксю — єдине, що залишилось в моєму житті, і більше в ньому, певно, нічого хорошого і не буде. 

— Вона провокувала мене, як і завжди, — кажу спокійно. Зараз я дійсно можу аналізувати те, що відбулось, і інакше, аніж провокацією, назвати те все язик не повертається. 

— Вона хоче, щоб мені було краще. І цей фарс з Катею справді заходить дуже далеко, — впевнено каже Ксю. — Ось, вона хазяйнує тут вже! 

— Я чай тобі зробила, — Катя посовує чашку. — Тато сказав, це твій улюблений.