3. Саня

Все всередині аж обривається від цієї її фрази. Якщо вона зараз видасть мене, то все пропало. Савелівна це так просто не залишить… Вона ще та скалка в одному місці, дістане всюди… Дивлюсь на цю дівчину і, певно, мій погляд зараз показує весь мій відчай:

— Заради Ксю треба прийти, чи ти завтра зовсім не можеш? — намагаюсь натякнути їй, як можу. Якщо вона зараз не підіграє, всьому кінець. Савелівну неможливо підкупити. А справу Ксю іншим вона вперто не передає.

— Тату! — раптом двері знову відчиняються і мала влітає до кабінету. — У тебе є зарядка? 

Вона вмилась, але розбиту губу все одно помітно. Незнайомка переводить погляд на Ксю і не встигає щось ляпнути, щоковано роздивляючись мою доньку, в Савелівни дзвонить телефон і вона кивнуши нам виходить з кабінету. 

— Як тебе звуть? Коротше, давай підіграй мені. Ти — моя наречена. Інакше вони заберуть Ксю, — і киваю на малу. 

— Ти ще і дитину б’єш, — зневажливо каже дівчина. 

— Тато мене не бʼє! — одразу захищає мене мала. — Це все школа дурна.

— Бачу у вас і без мене весело. Всього найкращого, — дівчина намагається обійти мене, але я беру її за запʼясток. 

— Дам посаду. Хорошу зарплатню. Що хочеш. Підіграй, — говорить неголосно, але впевнено. 

— Дякую, — вона вагається. Я тим часом сканую її одяг і взуття. Стриманий макіяж, не дуже дорогий але якісний костюм. У неї не так багато грошей, я квона б хотіла показати. Але все одно ламається. Чому? Обличчя з тонкими рисами здається чимось знайомим. Але не уявляю, де я раніше міг її бачити. — Мені не цікаві твої пропозиції, — нарешті видає впевнено. — Я не буду працювати на тебе ні за які гроші. Удачі. 

— Будь ласка, вони заберуть мене в притулок! — Ксю на очі навертаються сльози, я ще ніколи не бачив її такою. Зазвичай вона тільки сперечається і кричить, доводить свою правоту, а тут… 

— Я сходжу з вами завтра куди скажете, — нарешті погоджується дівчина. Мене ігнорує, більше дивиться на Ксю. — Але майте на увазі, на брехні ви далеко не заїдете. 

І в цей момент Савелівна повертається.

— Викликають, ще одна проблемна родина, щось так багато вас розвелось… Завтра на десяту чекаю у нас. Думаю, місце ви, Ковалю, памʼятаєте, — хмикає вона. — Не забудьте, що я чекаю на всіх трьох. 

— Так, я памʼятаю, — відповідаю я. В душі полегшення. Маленька перемога. Далі — просто вмовити незнайомку на тривалішу співпрацю, якщо вона знадобиться. Як її звати хоч? 

Савелівна кладе мені на стіл папірець.

— Ознайомитесь, підпишете, завтра мені занесете, — наказним тоном. — І з поліцією теж розберіться. Буде краще, якщо Ксенія визнає вину.

Нарешті виходить. 

— То як тебе звуть? — врешті-решт запитую.

— Якби ти займався фірмою, то знав би, хто має прийти на співбесіду, — нове зневажливе. 

— Якби дехто не побився зранку з однокласницею, я б, певно, знав, — я зітхаю, поглянувши на Ксю.

— А ти завжди перекладаєш свою некомпетентність на інших. Просто вражаюча здатність уникати відповідальності. 

— В якому місці тут некомпетентність? — я насуплююсь. — Чи ти думала, що я переглядаю папери за день до співбесіди? Мені що, по-твоєму, зайнятись нема чим?

— Я не думаю. Я знаю. Ти слизький, мов той слимак, і завжди знайдеш винного, щоб відбілити себе. Мене звати Катерина, — додає, дивлячись на Ксенію. — І за що ви побилися, якщо не секрет? 

— Вона сказала, що я "дивна", — хмикає Ксю. — І штовхнула плечем, проходячи повз. А я вдарила. Вона вдарила у відповідь. Потім прийшла вчителька.

— Однокласники на телефон все зняли? — уточнює Катерина. 

— Це було в коридорі, урок вже почався, тож там нікого не було. Маша сказала вчительці, що я сама почала, але це неправда! Ненавиджу цю школу! — емоційно додала донька.

— Але у тебе вже, певно, були інцеденти, а у цієї Маші ні? І тому тобі не повірили… 

— Вона часто мене провокує! Вони вважають, що я її булю чи щось таке. Але вона зла і обманює всіх! Просто відмінниця. Гордість класу і вся така фігня… — насуплюється Ксю. — Всі на її боці.

— А на чиєму боці тато? — прохолодний погляд в мій бік.

— Четверта школа, — кажу похмуро. — Четверта, блін, школа!

— А від перестановки доданків сума не змінюється, — філософське. — Тут не в школі проблема. 

Та блін що вона з себе корчить! 

— А у тебе самої є діти, що ти така розумна? 

Катя блідне. І відвертається. 

***
Ось і чергова глава, діліться враженнями! Не забудьте додати книгу до бібліотеки і поставити їй сердечко, якщо вона вам подобається, дякую!