◇29◇

Від небесної тверді та морської її відділяв лише один сплеск.

Коли безвольне тіло влетіло у пучину піністих хвиль, серце наче втратило здатність пульсувати.

На якусь мить усе сповільнилося: оглушливий шум моря, розпачливий крик чайок, власний голос, що потонув у чорній воді.

Одяг миттєво ввібрав у себе вологу, а зв’язані руки й ноги затріпотіли, мов крила горлиці, що потрапила в незворотну пастку. Тіло все сильніше тягнуло на дно, і, не в змозі протистояти цій силі, воно повільно опускалося все глибше й глибше, наближаючи Зоряну до неминучої смерті.

Запалений розум оживив низку картин із життя, які ковзали одна за одною, наче намистини самої Долі.

Отак їй і судилося померти: вслід за коханими людьми, які залишили її на поталу мерзенному супостату.

І це було найкраще — попрощатися з життям тоді, коли твій ворог хотів зробити з тебе ляльку для забави. Стати вільною птахою, але не схилити голову перед убивцею татка і чоловіка. Померти, але залишитися їм вірною.

Намистини Долі повільно пропливали повз її свідомість, підсовуючи болючі спогади.

Ось Вогнеяр, що з гнівом дивиться на неї.

— Мій княже… — промовив хрипким голосом. — Я не можу! Ви ж знаєте… Ви ж казали, що врахуєте моє прохання. Тоді, коли я прийшов до вас зі своїм мечем.

Князь зітхнув.
— Так, я пам’ятаю. Ти просив, щоб тебе ніколи не примушували до шлюбу. Здавалося мені це дивним, але… — він обернувся до Зоряни, — може, дівко, обереш когось іншого? Бо цей богатир явно не з тих, кому до душі твої чари...

А потім пронеслася їхня перша шлюбна ніч.

Він ненавидів її, був різкий та грубий. Але такий бажаний.
Її сильний, мужній, суворий Вогнеяр.

Легені стискалися в агонії, пекли, наче вогняна лава, наче пекельне полум’я палило їх нещадно. Край її свідомості розумів, що це прийшов кінець.

«Я йду до тебе, таточку», — промайнула думка.

Помирати, на диво, було не страшно. Зовсім ні. Зараз усі її муки скінчаться, а душа знайде спокій із тими, кого вона любила.

Несподівано вода, що вже зімкнула свої обійми навколо неї, колихнулася.

Промайнула довга тінь.

Щось досі небачене пропливло поряд і швидко схопило її, тягнучи кудись.

Широка частина тіла відштовхнулася від води, забираючи срібноволосу красуню до себе. Дві тіні плили поряд, просто униз, на дно, аж поки яскравий золотистий спалах не осяяв простір. А коли він розчинився, на морському дні вже нікого не лишилося.