◇25◇

Сваролад хворобливо сміявся.

Його голос різко перейшов у фальцет.

Темницею розносився протяжний звук, який можна було сплутати з писком летючої миші, але ні — це був сміх.

Пронизливий сміх дряпав свідомість, викликаючи бажання зробити що завгодно, щоб припинити ці тортури.

— Цей чужак... цей чужак тепер мій, — Сваролад нервово облизнув сухі губи. — Що, Вогнеяре, ти програв, і ти помреш. А Зорянка буде моєю, і я нею володітиму.

Вогнеяр пильно стежив за кожним рухом ворога.

Смолоскипи у приміщенні відкидали тінь на його суворе, мужнє обличчя.

На вилиці багровів жахливий фіолетовий слід, вуста були бліді й пересохлі.

Його руки були туго зв’язані й задерті догори, мотузка була прикріплена до гака на стіні.

Очі воїна гнівно блищали вогнем непокори.

Цей бій був програний. Програний від самого початку, адже ратників Сваролада було вшестеро більше. І хоча Вогнеяр вартував один десятьох, а його воїни були сильні й загартовані бійці, проти такої армії вони були безсилі.

Хіба міг очікувати суворий вояка, який знав смак багатьох битв, що молодий і зелений княжич візьме на битву проти нього стільки раті?

Що вся молодь стане на бік мерзенного зрадника?!

Що всі вони піднімуть меч проти вірного Боривітові, в якого навіть воїнів не лишилося?

Ця синова зрада, вбивство рідного батька, загарбання його трону болісно нагадали йому його власну долю.

Клятий старший брат Колодар, який убив їхнього батька заради престолу, який простягнув руку на дороге — убив нещасну Велену, яку він кохав понад життя, який хотів убити й його, Вогнеяра.

Але йому пощастило — він зміг утекти й дати клятву на крові: не мати ні спокою, ні щастя, ні сім’ї, ні роду, доки не помститься кров’ю за кров і не знищить Колодара.

Заради цього став вигнанцем у чужій землі на десятиліття.

І тепер точно такий самий батьковбивця стояв перед ним у цій темниці й мерзенно сміявся.

Він люто рвонув свої пута, але вони лишилися цілими й не відпустили свого полоненого.

— То це все через Зоряну? Вона не схотіла тебе і обрала клятого чужинця? Ти через це прийшов на мої землі з мечем? Мститися мені?

Сваролад противно захихотів:

— А ще ти стояв на моєму шляху до трону. І хто? Жебрак без власних земель, який здобув благовоління князя через уміння махати мечем? Але... — він став впритул до Вогнеяра. — Тепер все по-іншому. Ти стоїш безсилий, а я з увінчаним чолом і тисячею рабів, що стоять на колінах перед моїм троном.

Вогнеяр криво всміхнувся й уп’явся очима у хворобливу пику Сваролада.

— Запам’ятай мої слова, підлий княжичу: скільки б людей ти не поставив на коліна, ти назавжди залишишся для всіх нікчемним батьковбивцею та князевбивцею.

Промовивши це, Вогнеяр презирливо плюнув на землю.

Спочатку обличчя Сваролада перекосилося, а тоді очі налилися кров’ю. Він закричав, з рота полетіли бризки слини, а рука розмахнулася.

Нагайка, яку він тримав, видала свист і влучила у ціль.

На обличчі Вогнеяра поступово розбухала багряна товста смуга.