◇22◇

Ніч опустилася темним серпанком, розчиняючи все у своїй тиші. 

Зоряна сіла на ліжку, задравши ковдру. Лляна сорочка огортала її тіло, а думки — розум. 

Усі її минулі рішення зараз здавалися їй помилковими. Чом вона не сказала таточкові правду? Хіба не через неї Сваролад, домігшись свого, убив Боривіта й сів на стіл, назвавшись князем? 

Чом вона наполягла на шлюбі з Вогнеяром? Очевидно, шансів на щастя в них небагато. 

Вона — його жона, але уваги чоловіка отримує не більше, ніж кожна друга чорносошна. 

Однак не все було так просто.
Можливо, Вогнеяру й діла до неї нема. Можливо, він ненавидить її. Але він — чоловік. А будь-який справжній чоловік не стерпить, коли чіпатимуть його власність. 

Шлюб із Вогнеяром — це її єдиний захист від зазіхань зведеного брата. Єдиний шанс залишити свою гідність при собі, а не віддати супостату в овечій шкурі. Яку, втім, Сваролад уже скинув. 

Двері покоїв різко розчинилися, перервавши її сумні думки. 

На порозі, владно роздивляючись її, стояв Вогнеяр. Він був без сорочки, у самих шкіряних штанях. Його суворе й натреноване тіло справляло на дівчину неабияке враження. 

Сила, мужність, могутність — ось що спадало на думку, коли її очі ковзали по потужних м’язах і шрамах, що залишилися після давніх битв. 

Красуня різко підвелася, розметавши довге біле волосся по плечах. 

Її нічна сорочка трохи зісковзнула, оголюючи плече. 

Вогнеяр дивився у великі сірі очі, які невинно дивилися на нього, навіть не підозрюючи про його думки. 

А його думки зараз були зовсім не святі.
Мерзенний настрій, втома й злість змішувалися з диким бажанням, яке чомусь виникало, варто було йому опустити очі на рожеві, припухлі вуста срібноволосої дівчини. 

Його жони. 

Зоряна швидко підвелася, опустивши голову. 

— Чоловіче… Що сталося? Що привело тебе в такий час до моїх покоїв? 

Воїн ліниво наблизився. 

— У цьому домі немає твоїх покоїв. Усе, що тут є, — моя власність. І ти також. 

Зоряна облизнула губи й ковтнула, проганяючи важкість, що поступово росла в її горлі після слів чоловіка. 

— Я твоя жона, не власність. 

Вогнеяр нічого не відповів.
Мовчки підійшов до ліжка й торкнувся її обличчя. 

— Неважливо, як ти це бачиш чи називаєш. За законом ти належиш мені.
І моє бажання зараз — щоб жона була мені чимось корисна. У мене був важкий день, і мені треба трохи відпочити. 

Серце Зоряни забилося сильніше, коли його рука спустилася до горловини сорочки й намацала зав’язки. 

Її гордість протестувала, але мудрість наказувала мовчати. Вогнеяр — її чоловік. Він муситиме невдовзі її поважати й любити. 

Вона це знала, бо бачила й відчувала його сутність на рівні інстинктів: він був чоловіком. Не блазнем і не тираном. Його поведінка не була зумовлена вихованням чи характером — він прикривав нею біль, злість та поранену гордість. 

Звісно, не кожному чоловікові вона б знайшла таке виправдання. Але Вогнеярові — так. Бо знала його довгі десять років. Він був людиною честі. 

Його рука важко лягла на її шию, а обличчя наблизилося. Бурштинові очі проникали в глибину, відкриваючи своє бажання. 

Поцілунок був м’якший, ніж минулого разу. Він, ніби з цікавістю, вивчав кожну її реакцію, кожен рух. 

Впевнені чоловічі руки повільно звільнили дівоче тіло від одягу, притискаючи ближче до себе, вимагаючи близькості. 

Вогнеяр не хотів витрачати час на зайві церемонії. Йому було неважливо, що про це думає дівчина. 

Чи була готова до цього Зоряна? 

Попри швидкість переходу від слів до дій, вона поступово відчула якийсь ниючий потяг — бажання швидше з’єднатися з цим сильним чоловіком, серце якого вона планувала невдовзі захопити. 

Вона не хотіла відтягувати цей момент і витрачати його на поцілунки. 

І Вогнеяр відчув це. 

Потягнувши юну красуню до підвіконня, він притис її спину до дерев’яної рами й став між нею та вікном. 

Різкі, несамовиті рухи вирвали з дівчини стогін. І це запалило в тілі чоловіка ще більший вогонь задоволення. 

Він думав, що це його право, ще не підозрюючи, що це було привілеєм. Він безсоромно забирав, ще не знаючи, що невдовзі йому доведеться віддавати. 

Коли він зупинився, то несподівано для себе притягнув дівчину ближче, ловлячи її подих. Її серце билося в такт із його власним.