Чудовиська тягнули його під воду, не залишаючи шансів врятуватися. Назар пищав наче дівчисько, молотячи руками по воді. Пальці намагалися хоч за щось схопитися, щоб підтягнутися вгору, але нічого не вдавалося. Різкий біль знову змінив відчуття реальності. Бідолашне хлопча ледве тримало голову на поверхні, а тут ще й побачило розкриті пащі, з яких у воду витікав чорний слиз. Такого не думають у момент смерті, однак Назар помітив повний абсурд у голові: «Та ж цю воду люди питимуть, скотиняко ти така!». Водяні посилювали хватку, змушуючи здатися якомога скоріше. Один з них раптово відпустив ногу і зачепився щелепами чуть нижче коліна. Назару здалося, що істота відкусила половину ноги. Вода затікала до рота, порушуючи темп дихання. Маленький воїн не міг більше стриматися проти цілого озера диких чудовиськ, про яких так завзято писав Говард Філіпс Лавкрафт.
Вони змогли подолати силу волі втричі слабшої за себе істоти. Хлопчик пішов під воду, припинивши безсильно борсатися. Озеро навколо нього стало таким чорним, що з висоти могли би подумати, ніби перекинувся танкер з нафтою. З хорошого маленькому Назару прийшло на думку не багато. Вмираючи, він хотів зустріти тільки тата з мамою, оскільки вірив у можливість побачитися з ними ще хоч раз у житті. Однак прокляті вищі сили не могли навіть цього йому влаштувати, після того як змусили пережити цілу серію страшних кошмарів. Одне з чудовиськ підібралося до нього впритул і провело довгим язиком по щоці, від чого хлопчик ледве не виблював у воду. Він не мав чим дихати.
Безнадія захоплювала розум раніше, ніж вода безпорадні легені. Істоти зробилися повністю видимими, від чого не ставало легше. Коли Назару захотілося самому заплющити очі, вони відчули це і стали тулитися до нього ще ближче. Однак, над водою щось раптом змінилося. Поки водяні відволіклися на безпорадного хлопчика, з берега вилетів якийсь пучок світла і приземлився в озері. Дуже сліпучий блиск викликав таке пожвавлення серед хижаків, що вони повністю забули про здобич і почали панічно відпливати на дно. Назар спромігся кілька разів махнути руками, аби таким чином піднятися та набрати ковток повітря. Ноги після укусів здавалися паралізованими і більше не допомагали.
Вслід за першим спалахом у воду прилетів другий. Від яскравого світла озеро загуділо. Звиклі до бруду та сліпоти істоти не наважувалися підпливати до джерела невідомої енергії. Назар вирвався з води і змусив себе виплюнути все те, що проковтнув. З рота бризнула зелена з чорним рідина, неначе він також гнив. Бідолашний вдихав повітря, реанімуючи ним легені. Третій світлячок впав у нього за спиною. Завдяки йому Назару вдалося помітити звідки несподівано береться дивна енергія, яка зуміла відігнали чудовиськ назад на дно. Насправді, там не було нічого магічного. На березі стояв хтось у темному одязі та продовжував вистрілювати у напрямку Назара сигнальні ліхтарі.
Раптово чиїсь руки схопили хлопчика за спиною. Він відмахнувся від них, вважаючи, що чудовиська досі не змирилися з поразкою і рватимуть його тіло, доки не затягнуть до себе. У відповідь на відмашку до Назара прилетіла цілком жива долоня по вухові, яка змусила раптово прийти в притомний стан. Позаду ніби намагався кричати людський голос, щось підказуючи. Однак, від крику водяних Назар втратив частково слух, тому нічого не розумів. Рятівник додав ще один ляпас, щоб припинив пручатися, і потягнув до берега.
- Припини відбиватися! – кричав він до Назара. – Ліхтарів не вистачить.
З берега теж хтось репетував, закликаючи їх якомога швидше вертатися назад. Рятівник тягнув за собою пораненого хлопчика, поки чудовиська знову скупчувалися за межею яскравого світла. Коли до берега залишалося якихось двадцять метрів, раптово закінчилися заряди до пістолета. Назар перебував ніби в трансі, але всіляко допомагав плисти, перебираючи перед собою руками. Тренер у басейні називав це «собачим стилем».
- Пливи активніше, інакше вони втоплять нас обох! – кричав рятівник.
Після припинення пострілів, водяні всією зграєю кинулися атакувати і змогли наздогнати їх майже на самому березі. У тому місці вода не піднімалася вище грудей, тому незнайомець потягнув малого за собою, ставши на ноги. Його напарник з берега вийняв з-за поясу пістолети та почав прикривати ними відхід. Істоти то з’являлися, то зникали під брудною водою. Здобич настільки їм сподобалася запахом, що вони були готові порушити закони існування й піти за нею на сушу, аби лишень не відпускати. Порятунок знаходився занадто близько. Рятівник виштовхав пораненого хлопчика на берег до друга, а сам ще на мить залишився давати опір чудовиськам з дна озера.
Назар намагався здолати відстань за допомогою дивного чоловіка, який влучно стріляв сигнальними ліхтарями по воді. Рятівник у цей час відступав, гасячи навмання з пістолета. Перед ним раптово з’являлися і зникали моторошні монстри, котрі не переставали пробиратися ближче до здобичі. Ще дві дюжини пострілів видав він перед тим, як опинитися на такій глибині, що вода не піднімалася вище колін. Вони змогли врятуватися разом з малим.
- Смокчіть, чортові монстри! – закричав чоловік і вистрелив знову.
- Вибирайся на сушу, поки не пізно, - крикнув йому напарник.
- Ці створіння з води не вилазять!
Назар лежав на брудному піску коло чоловіка з сигнальним пістолетом та револьвером і дивився, як круто виглядає його рятівник. Того не могло вже ніщо перевершити на світі. Він стріляв по виринаючих водяних, насміхаючись з них. Саме таким малий хотів стати супергероєм – без жодного страху перед чудовиськами, якими б вони не були страшними та здавалися непереможними.
- Я ж говорив, що вони на берег не полізуть! – засміявся рятівник, а тоді обернувся до друга та врятованого хлопчика. – Я вже вбивав таких у Польщі.
За мить Назар побачив небезпеку і спробував попередити рятівника аби він стріляв, але було занадто пізно. З води щось раптово смикнуло сміливця за ноги та потягнуло назад у озеро. Револьвер випав у нього з руки, загубившись у густому намулі. Напарник кинувся стріляти по чудовиськах, але жоден його постріл не досягнув цілі. Бідолашного чоловіка затягала ціла зграя водяних, які так розлютилися за поранення та вкрадену здобич, що були готовими рвати ненависного супротивника на дрібні шматки. Він кричав від болю, намагався від них відбиватися, але супроти зграї рідко кому вдавалося вціліти. Сигнальні ракети закінчилися і використати світло, щоб відігнати, не було можливості.