Назар лежав і не відбивався від нападників, поки вони несли його вниз до свого автомобіля. Ніхто з персоналу лікарні не наважився вийти і допомогти, тому крики тільки відбирали сили. Викрадачі кинули хлопчика до багажника, а самі вирушили займати крісла. Незважаючи на щільний мішок, Назар дивним чином розгледів над собою промінь світла, який пробивався крізь маленьку щілину між кришкою та рештою кузова. Навколо нього пахнуло бензином, але дихати ще можна було. Він спромігся перевернутися на спину і почав сіпатися руками та ногами, бажаючи позбутися міцних зашморгів. Без них хлопчик за мить вибив би ступнею неприкриту кришку багажника..
Мотузка виявилася занадто міцною, аби її розірвав дванадцятирічний. Багажник навмисне стискав, позбавляючи здатності маневрувати. Щось гостре кололо втомленого Назара у стегно, заважаючи йому сконцентруватися на звільненні.
Автомобіль рухався повільно, нікуди не поспішаючи. Назар не відчував дірок у асфальті, якими їхнє містечко славилося з давніх давен. Він користувався стабільним положенням і смикав у сторони ногами та руками. Коли йому захотілося припинити та здатися, нарешті включився мозок, підказуючи спробувати потерти мотузкою до гострого штика, який колов у стегно. Він через силу протиснув руки нище спини і почав ними терти до колючого наконечника. Звуки підказували, що задумане вдається. Монстри в салоні нічого не почули, через шум двигуна та стукіт зламаних деталей.
Звільнивши руки, Назар одразу стягнув з голови мішок і почав терти до штика мотузкою на ногах, яку не вдавалося розплутати своїми зусиллями. За мить звільнилися і ноги. Хлопчик поглянув через щілину, помітивши знайомі будинки. Надворі хтось знову вимкнув освітлення, однак знайомі місця навіть при такій видимості вдавалося розгледіти. Вони опинилися на межі міста. Чудовиська тримали шлях до старого лісу, який здавна оминали місцеві жителі.
"Якщо тікати від них, то це потрібно робити негайно, оскільки посеред лісу тільки вовки допоможуть припинити страждання!" - подумав Назар. Він набрався сміливості і вдарив у кришку обома ногами, збивши її доверху. На його нещастя, вибита кришка підстрибнула, розтрощивши заднє скло автомобіля. Це змусило викрадачів зупинитися. Хлопчик скористався зупинкою і вистрибнув.
Назар біг вулицею, відчуваючи їхній тупіт позаду за собою. Вони гналися і реготали, внюхавши запахи страху та паніки. Хлопчик чудово розумів, що не здатен відірватися, тому кинувся до першого будинку і почав молотити кулаками по дверях. Ніхто не наважився вийти на допомогу, а чудовиська були все ближче. Вони весело сміялися, розбризкуючи слину.
Назар не знав, що в усьому місті не знайдеться жодного сміливця, який наважиться виступити проти господарів темряви. Він підбіг до другого будинку та стукнув ногою кілька разів. З-за дверей виглянув заспаний чоловік і витріщив на нього очі, не розуміючи чого серед ночі хоче божевільний хлопчик. Назар спробував пояснити, але не встиг і слова вимовити. Коли за ним показалися переодягнені у поліцейських переслідувачі, чоловік швидко вимкнув світло і зник за міцними дверима.
Не очікуючи допомоги, Назар зірвався та полетів на протилежний бік вулиці. Там у двох будинках спочатку загорілися слабкі лампочки, але потім вони так само раптово погасли. Ніхто навколо не бажав допомагати хлопчику боротися проти страшних хижаків. Бідолашний втрачав останні сили, але не здавався, благаючи допомоги у всіх, до кого можна було докричатися. Люди його ігнорували, хоч він вірив у них. На кону стояло життя.
На порозі останнього будинку заспаної вулиці раптом відчинилися вхідні двері з металевими гратами на вікні. Звідти вистрибнув чоловік у чорному халаті та з палицею в руках. Він схопив хлопчика за руку, нагнувся і запитав у нього:
- Хто тебе переслідує, синку?
- Чудовиська! – закричав він.
Чоловік стиснув у руках ціпок і сховав Назара за собою. За мить з темряви вийшли двоє поліцейських, які курили на похороні його батьків. Хлопчика скував страх, однак тепер він був не один – йому наважився надати допомогу якийсь сміливець і це вже багато чого вартувало. Рятівник раптово посміхнувся до незнайомців у формі та запитав у них, наче у звичайних людей:
- Навіщо ви ганяєтеся за цією дитиною?
- Він нам потрібен живим!
- Не відпускайте мене з ними. – втрутився Назар. – Це чудовиська!
- Ви двоє не з’їсте цього хлопчика без мене! – засміявся незнайомий рятівник до поліцейських, які підійшли до нього впритул. – Тільки на трьох розділимо, або можете спробувати відібрати здобич.
Назар зрозумів, що потрапив у пастку і спробував вирватися, однак на зап’ястках стиснулися почорнілі нігті дивного чоловіка. Його халат смердів так, що дохла риба нагадувала, у порівнянні з ним, освіжувач повітря. Бідолашний хлопчик спробував вирватися, але не зміг навіть вивільнити руку.
- Його не можна жерти. – відповів поліцейський.
- Він належить їй! – підтримав напарник.
Назар не встиг помітити, як йому на голову опустився темний мішок. Чудовиська знову схопили за руки та ноги. Він кричав, плакав і знову голосно кричав, сподіваючись на допомогу, однак люди не намагалися почути розпач покинутої всім світом дитини – вони міцно зачиняли двері, зашторювали вікна і накривали голови подушками. За кілька хвилин плачі стихли, запрацював застарілий двигун автомобіля, і весь сонний квартал почав швидко забувати чергову жертву монстрів. Кожен намагався передусім зберегти себе та свою родину. Назар знову опинився у засмерділому бензиновими випарами і гнилими харчами багажнику, з металевими кайданками на руках та ногах.