Нічні гості

Назар повернувся у лікарню сповнений страху за життя. Вони всі побачили його і запідозрили, що він також може їх розрізняти між людьми. Ніхто у світі не міг допомогти йому врятуватися від кігтів чудовиськ, крім нього самого, оскільки звичайні смертні не помічали їхніх справжніх личин. Перед аварією Назар часто передивлявся фільми про супергероїв, які рятували людство, маючи не зброю, а надприродні здібності. Як же хотілося так само, як і вони, навчитися підпалювати поглядом, чи відкидати речі силою думки. Тоді, можливо, вдалося би врятувати батьків від вурдалаків, які курили під деревом. Крім них на кладовищі було багато різних істот, наче вся нечисть міста організовано прийшла позловтішатися, але вони чомусь здавалися найстрашнішими. Назар бачив на їхніх руках батьківську кров і не міг змиритися з безсиллям. Справедливість мусила повернутися на батьківську землю, інакше чудовиська правитимуть нею вічно.

Вдень Назар тримався мужньо, слідкуючи за пересуваннями лікарів, які перевіряли дотримання режиму. Двічі до палати заходив старий хірург Слюсаренко, але обмежувався тільки оглядом швів, котрі починали стягуватися, сигналізуючи про вдалі результати операції.

Під час огляду Назар не міг дочекатися коли старий нарешті піде, оскільки хірург поводився грубо, не звертаючи увагу на те, що в пацієнта цього ж самого дня відбулися похорони обох батьків. Хлопчик боявся знову втратити свідомість і перенестися до іншого виміру, в якому міг бачити душі чудовиськ. Йому здавалося, що душа лікаря Слюсаренка також виглядатиме почорнілою та занадто грубою, як для людської.

Старий швидко вийшов, але після себе одразу відправив у палату медсестру. Вона вколола у вену якийсь пекучий укол, від якого Назар відчув раптову слабкість і заснув.

Прокинувся хлопчик пізнім вечором. Він виглянув надвір і побачив поруч із входом до відділення ввімкнений ліхтар. Це було хорошою ознакою, бо ж у видіннях жодного світла поруч не могло існувати. Світ чудовиськ не любив його, відчував через нього дискомфорт. Існував у природі якийсь набір факторів, які могли відлякувати монстрів, але Назар про нього нічого не знав.

Відділення добре освітлювалося. Біля дверей чергувала лікарка. Назар заспокоївся і дозволив собі знову лягти поспати. Руки та ноги наче перетворилися на вату – йому не хотілося навіть до туалету сходити. Він обняв подушку, заплакав, згадавши ранкові події, і заснув.

Посеред ночі Назар вдруге прокинувся, почувши на коридорі дивний звук. Хтось там насвистував популярну мелодію з фільму, але з якого не було сили згадати. Дія уколу припинилася, повернувши назад біль. Щоб припинити боятися, малий вирішив піднятися, підійти до дверей і поглянути на джерело звуків.

Поглянувши у дзеркало, яке висіло на стіні, Назар стиснув кулаки та підтримав себе сміливими словами, котрі мусили стати пророчими:

- Не можеш знайти супергероя – сам стань ним і захищайся!

Він виглянув, обережно прочинивши двері, та помітив миготіння світла на коридорі. Стало страшно, але Назар не міг і не мав права відступити. Йому захотілося негайно побігти поскаржитися на темряву черговій лікарці. Але, щоб зробити це, треба було вийти за межі кімнати та пройти двадцять метрів коридором, поступово опиняючись у темряві. Лампочки, наче вісники біди, блимали відповідно якомусь ритму – кілька секунд горять, а тоді рівно на стільки гаснуть. Інші пацієнти міцно спали, не відчуваючи раптових змін. Взагалі, у рідному містечку Назара люди спали завжди. Вони могли не помітити, як на пішохода наїжджає п’яний водій, як поліцейські молотять слабку дівчину та багато інших речей, котрі боягузи завжди обходять далекими дорогами.

Назар підійшов впритул до того місця, де мала перебувати лікарка. На мить знову згаснуло світло, заховавши від нього коридор у суцільній темряві. Він заплющив очі та порахував до чотирьох, а тоді розплющив і помітив ноги, які стирчали з-за стійки чергового. Бідолашний здорово перелякався, однак при всьому шокові якось зумів змусити себе втриматися від втечі.

Назар ступив три кроки за стійку і побачив там на підлозі непритомну лікарку, котра не проявляла ознак життя. Батько колись розповідав, що у таких випадках спочатку треба перевірити пульс. Назару було страшно згинатися над тілом ледь знайомої жінки. Йому вчувалися кроки за спиною і хотілося якомога швидше тікати з темного поверху. Проте, бідолашна без допомоги могла померти. Хлопчик зігнувся та схопив непритомну лікарку за руку, подумки благаючи Бога не вимикати світло у коридорі.

Молитва залишилася непочутою. Світло за секунду згасло і чиїсь сильні руки накинули Назару на голову темного мішка. Він почав пручатися, але нападників було двоє. Вони тягнули його в темряву, піднявши руки. Хлопчик кричав на них і виривався, напружуючи всі сили, однак коли ж це маленька дитина була здатна побороти два чудовиська власними зусиллями. Тільки у фільмах про надприродні здібності таке вдавалося. Назар розумів різницю між фільмами і тим, що називають реальним життям. У фільмах зло завжди програє, але у реальності ніхто не здатен його побороти, особливо діти. Думаючи про це, він здався і змирився з чудовиськами, залишивши ще трішки зусиль на фінальний епізод боротьби. Назар сподівався на щасливий випадок і можливість втечі.

- Посмакуємо? – запитав один з викрадачів.

- Вона заборонила. Все має виглядати природньо.