Здатність бачити сни

Батько Назара сильно засмутився, але в найважливіший для нього день сина залишили у лікарні. Рана заживала завдяки досвідченим фахівцям, які не переставали слідкувати за ним вдень і вночі. Інколи посеред темної пори доби чергова медсестра, яка працювала у відділенні реабілітації, забігала до палати і вмикала світло, запитуючи чому він кричить уві сні. Назару не хотілося відповідати, аби інші не стали обзивати його малим боягузом чи божевільним, однак страшне обличчя того поліцейського ніщо не могло стерти з пораненої пам’яті. Тато з мамою питали у свідків аварії, але ніхто їм не міг розповісти про причини удару. Дивного офіцера там наче ніколи й не існувало. Назар з цим швидко змирився, продовжуючи тримати у собі страхи. Йому вдавалося замовчувати моторошне видіння аж до найгіршої трагедії у житті.

Дата завжди його переслідувала, тому забути її не вдавалося, як і стерти зі спогадів темні створіння із рідного містечка. 13 липня 2008 року Назар вперше побачив дивний сон, який був настільки реалістичним, що більше нагадував моторошну паралельну реальність.

Все почалося з того, що Назар заснув у своїй палаті, перевіривши чи немає нікого під ліжком. Він спав до середини ночі, не відчуваючи жодної тривоги. Ситуація змінилася десь після третьої години. Назар прокинувся і вийшов з палати, бо не міг докричатися до медсестри. Йому здавалося ніби весь світ навколо кудись раптово зник. Крик застиг у горлі, та й навіть якби не застиг – ніхто на нього не відповідав.

Назар наважився вийти з палати, погукавши на допомогу. Третій поверх весь пустував. Він пройшов до стійки, за якою зазвичай пили чай медсестри з нічної зміни, поглянув за неї, але й там нікого не було. Увагу Назара мимоволі привернули до себе яскраві спалахи за вікном. Надворі стріляли такі прекрасні феєрверки, що хотілося вийти і поглянути на них. Переляк десь пропав, наче він усвідомив перебування у сні. Інші пацієнти та лікарі могли вийти з будівлі, подивитися на спалахи, тому він там буде не один. Назару здалося, що постріли можуть означати перемогу батька на виборах. Він зрадів своєму припущенню і швидко побіг темними сходами на свіже повітря. Скрізь панував густий морок.

Наляканий Назар ішов вулицею на поклик феєрверків, котрі заманювали яскравими спалахами. Чомусь саме тієї страшної ночі міська влада захотіла зекономити на електриці і вимкнула все освітлення. Ліхтарі здавалися самотньому хлопчику мертвими пальцями, які звисали з облуплених стовпів і тягнулися до нього, щоб схопити та тримати в задушливому захваті, доки він не спустить дух. Було страшно ступати порожніми вулицями, але Назар якось так швидко відійшов від приміщення лікарні, що зовсім забув зворотню дорогу до неї. Лякало все навколо. Місто пахло тухлими яйцями, нагадуючи сірку з вуха покійного діда. Звуки імітували гарчання собак. Назар забув всяку дорогу, крім тієї, яка вела до феєрверків.

Він дійшов до самого центру, не зустрівши жодної живої людини, яка могла би йому допомогти. Десь далеко на вузькій площі поступово змінювався звуковий фон. З того місця, де вилітали гіпнотизуючі феєрверки, відчувалися такі вібрації, наче там гарчали стада розлючених хижаків, стрибаючи весело від радості. Назар дійшов майже до самого осердя дивного свята, але чомусь у останній момент вирішив змінити напрямок руху і повернув до батьківського будинку, який знаходився неподалік звідти. Вони давно жили у центрі міста. Назар дійшов додому, щоб покликати батьків, але в останній момент щось змусило його замовкнути, аби не привертати до себе зайвої уваги.

Підійшовши на відстань пострілу, Назар почув гарчання з будівлі і швидко стрибнув за товстий стовбур липи, яка розрослася біля одного із входів. Минула коротка мить і йому захотілося кричати та благати з останніх сил про допомогу. Він побачив набагато страшнішу річ за погниле обличчя поліцейського. Двоє дивних чоловіків у масках витягали надвір його батька. На ньому не залишалося цілого місця. Біла сорочка вкрилися кривавими плямами. Він стогнав від болю, бо не міг навіть заплакати, щоб не спровокувати нові удари. Аби наблизитися до тата, Назар перебіг від одного стовбуру до іншого. Звідти він зміг розпізнати чіткі зовнішні риси нападників. Весь кошмар полягав у тому, що на обличчях не було жодних масок. Це були їхні природні личини: страшнючі гнилі мордяки з повними іклів ротами.

Він навіть не встиг закричати, коли чудовиська кинули тіло батька та почали рвати.

- Я вас бачу! – не витримавши жахливого видовища, закричав хлопчик.

- Як він тут опинився! – заревіло одне з чудовиськ і феєрверки перестали стріляти над містом водночас до його ревіння. – Цього не може бути!

Назар закричав так сильно, що навколо все почало трястися. Голова за кілька секунд перетворилася на ядерний реактор і погрожувала вибухом. Два монстри кинулися до нього, намагаючись схопити, але сон змінився не менш яскравою реальністю і хлопчика витягнули зі страшних кігтів руки медсестри, яка чергувала на поверсі. Вона почала заспокоювати малого, пояснюючи йому, що побачене було звичайним кошмаром, але Назар не переставав просити в неї негайно зателефонувати до батька, або матері. Згодом дівчина погодилася, аби так заспокоїти малого.

Дзвінки змусили Назара втратити на деякий час мову. На третій виклик відповів поліцейський з місцевого відділку, який повідомив, що тіла Марини та Олександра Добровольських забрали на розтин. Вночі на їхній будинок напав якийсь нелюд. Вбивця понівечив жінку та жорстоко пошматував гострими предметами нового міського голову. Добровольський пробув на цій посаді менше за всіх попередників – тільки дві години. Трагедія шокувала, але жоден житель містечка, знаючий страшну правду, не наважився відкрито розповісти про неї. Всі змирилися з тим, що ліхтарі знову не вмикатимуть протягом п’яти років.