Дитяча травма

Частина 1

Становлення супергероя

"Шлях до могутності починається з безпорадності"

Я тоді дуже сильно стукнувся, катаючись на велосипеді. Голова боліла, нудило і хотілося якомога скоріше заснути, щоб не відчувати болю. Батьки не переставали сваритися, поки несли моє закривавлене тіло до швидкої. Мама, як завжди, не забувала нагадати тату про його коханку на роботі, а старий їй у відповідь згадував забуті гріхи молодості. Таке у нашій родині траплялося раз за разом, але я навіть уявити не міг, що двоє дорослих людей можуть гризти один одного навіть тоді, коли їхній єдиний син опинився за крок від смерті. Бажаючи якомога швидше знепритомніти у батька на руках, щоб полегшити біль, мені вдалося з усіх сил напружитися і це викликало настільки сильну кровотечу та швидке серцебиття, що організм сам здався перед вимогою нарешті вимкнути світло.

Десь у той момент моє життя поділилося на до та після травми. Прокинувшись у лікарні, я дізнався про пережиту вночі трепанацію. Хтось засунув свої брудні руки мені у черепну коробку та почав у ній видаляти пошкоджені кістки, щоб вони не порушили роботу мозку. Однак, як виявилося, видаляти були занадто пізно – уламки черепної коробки таки здійснили страшний вплив.

День той закінчувався, як і всі інші. Мені виповнилося дванадцять років і батьки замовили смачну ресторанну їжу. Мій тато був кандидатом на посаду міського голови, купався у популярності народу і мав додаткові кошти від різних спонсорів. Він завжди любив повторювати: «Люди у місті готові не тільки мене підтримати, а й собаку нашого сусіда – головне нечисть вигнати подалі з кабінетів і від наших дітей!». Тоді я не усвідомлював настільки його слова будуть пророчими, стосовно маленького подільського містечка. Ми планували святкувати, навіть сіли разом за стіл, але варто було доставці запізнитися, як мама почала нервувати і виказувати своє гостре невдоволення батьку. Він теж не стримався, контратакувавши її брудними фразами.

- Куди ти йдеш, малий? – закричав тато, помітивши мене з велосипедом.

- Краще покатаюся, ніж вас слухатиму! – відповів я.

- От бачиш, скотино, до чого ти дитину довів! – заревіла слідом мама.

Я поспішив покинути будинок, якомога швидше штовхаючи велосипед. Не хотілося повертитися та смакувати гіркий торт на спаскудженому святі. Це виглядало доволі дивним, однак надворі тоді панували вечірні сутінки. Діти інших батьків ніколи не виходили о такій порі кататися на вулиці, але мої не встигли навіть звернути увагу на те, що їхній син темним вечором збирається піти прогулятися вулицями міста, яке встановило всі діючі рекорди по дитячій смертності. У нашій провінції дітей крали настільки часто, що столиця рідко могла перевершити показники. Загалом відбувалося різне: люди топилися у місцевому ставку, нападали один на одного в темних провулках, хапали для своїх збочень молодих дівчат – одним словом прокладали дорогу в пекло.

Мій велосипед пролетів вулицею, оминаючи стада розлючених на життя пішоходів, які поверталися з робіт, де начальники випивали їхню кров до останньої краплі. Люди сварилися за швидку їзду, але ж я був сином міського улюбленця, тому міг наплювати на окремі правила. Раз мені хлопці переповідали чутки, що син діючої голови дозволяв собі викрадати дівчат просто біля осердя розпусти та гріха – міської таверни.

Думаючи про батьківську сварку, я мимовільно вилетів на тротуар і вже майже оминув його. На протилежному боці дороги стояв поліцейський і дивився на мене. Потім було важко згадати де правда відділилися від наслідків травми, але мені здалося, що, помітивши порушника правил, офіцер якось неправильно посміхнувся. Я уважно дивився на нього і зумів розгледіти моторошну посмішку, не схожу на людську. Права частина його обличчя виглядала гнилою, наче у покійника. Щока здавалася чорною, провалювалася всередину і через неї вивалювався бордовий язик з іклами, як у сусідського собаки. Він прикував мою увагу до себе. Наступними я побачив бетонований стовп і тротуар.

Всі описані у романі сюжети та події є вигадкою і не мають жодного стосунку до реальних. Імена та назви вигадані, або взяті з карт. Можливі збіги з реальними людьми є суто випадковими!