Розділ 31

Коріндейл здивовано звів брови. Схоже, він щиро не розумів причини її обурення.

— Я лише захистив тебе від тієї старої... жінки, — незворушно відповів він, поправляючи каптур. — Вік не виправдовує поганих манер.

Ніка потерла скроні. Вона вже відкрила рота, щоб висловити все, що думає про його королівське виховання, але Коріндейл несподівано ступив ближче.

— Ти сердишся, чародійко? — запитав він уже спокійніше, уважно вдивляючись у її обличчя.

— Ні, я в захваті! Особливо від того, що завтра мене, можливо, шукатиме поліція!

— Якщо твої вартові нас потурбують, я з ними розберуся, — запевнив принц і Ніці стало ще гірше.

— Оце мене й лякає, — пробурмотіла вона, відступаючи на крок.

Коріндейл усміхнувся. Нахабно, самовдоволено й, на превеликий Нікин жаль, страшенно привабливо. З-під каптура вибилося кілька темно-каштанових пасом, а сірі очі уважно стежили за її обличчям.

— Вона не мала права тебе ображати, — повторив він, цього разу без жодної насмішки.

Ніка хотіла відповісти щось дошкульне, але слова чомусь застрягли. Вона раптом усвідомила, що принц справді розлютився через слова сусідки. Не заради власної гордості чи чергової нагоди продемонструвати королівську зверхність. Йому просто не сподобалося, що хтось насмілився її образити.

— Ти завжди так захищаєш жінок? — запитала вона, намагаючись надати голосу звичної іронії.

Коріндейл ледь схилив голову, а на його губах з'явилася усмішка.

— Лише тих, які цього варті. Можеш подякувати, до речі.

— Не дочекаєшся! — пирхнула Ніка, відвертаючись, аби приховати власну усмішку.

З-за клена долинуло нетерпляче клекотання. Грім, схоже, остаточно втомився від людських суперечок і вирішив нагадати про свою присутність.

— От бачиш, навіть твій грифон вважає, що нам час іти, — сказала Ніка, підхоплюючи валізу. — І, будь ласка, простеж, щоб він нікого не налякав. Особливо котів. У нас тут їх вистачає.

— Грім не полює на дрібну здобич, — запевнив Коріндейл, поплескавши невидимого звіра по шиї. — Хіба що дуже зголодніє.

Ніка зупинилася й повільно повернула до нього голову.

— Корі, це був дуже невдалий жарт.

Принц лише всміхнувся, і дівчина, вирішивши не уточнювати подробиць, покотила валізу до виходу з подвір'я.

Вони вийшли на вузьку львівську вулицю. Бруківка ще зберігала денне тепло, хоча повітря вже відчутно охололо. Під старими ліхтарями кружляли нічні метелики, а з відчиненої кватирки на другому поверсі долинав приглушений звук телевізора. Десь далеко проїхав автомобіль, і Грім насторожено підняв голову.

Коріндейл одразу поклав долоню на його шию, тихо наказуючи заспокоїтися. Ніка мимоволі сповільнила крок. Дивно було бачити, з якою легкістю цей самовпевнений, часом нестерпний чоловік знаходив спільну мову зі своїм звіром. Грім слухався його, хоча ще кілька хвилин тому мало не розніс їй вітальню.

Вона озирнулася на будинок. На другому поверсі за фіранкою ворухнулася знайома постать.

Пані Ірина. Ну звісно.

— Корі, ходімо швидше, — попросила Ніка, прискорюючи крок. — Бо якщо ми зараз не підемо, у нас можуть бути проблеми.

Принц насупився, явно не розуміючи причини її занепокоєння.

— І що в цьому поганого? У моєму королівстві поява принца завжди викликає захват.

Ніка зупинилася й подивилася на нього.

— У нашому теж. Особливо якщо врахувати, що принци залишились в моєму світі, лишень у казках.

Коріндейл задоволено хмикнув, очевидно, сприйнявши її слова за чергове підтвердження власної винятковості. Ніка лише похитала головою й покотила валізу далі. Їм ще потрібно було вибратися зі Львова, дістатися до села й з'ясувати, що робити далі. А вона вже встигла посваритися із сусідкою, зіпсувати квартиру й мало не заробити собі, якусь кримінальну справу. І все це заради принца, якого ще зовсім недавно збиралася позбутися за першої ж нагоди. Ніка скоса глянула на Коріндейла. Той саме намагався пояснити Гріму, невидимому Гріму, чому не варто ганятися за місцевими котами.