Розділ 30

От халепа. На майданчику стояла пані Ірина. Квітчастий халат, капці з помпонами і вираз обличчя, як кислий лимон. Пані Ірина знала про сусідів усе. Навіть те, чого самі сусіди про себе не знали і не підозрювали.

— Що то у тебе робиться?! — обурено вигукнула жінка, міцніше затягуючи пояс халата. — Пів на першу ночі, а ти там і далі меблі трощиш! Я вже думала, стеля на голову впаде!

— Доброї ночі, пані Ірино, — якомога привітніше озвалася Ніка, намагаючись протиснутися повз сусідку. — Вибачте за шум. Я випадково, перестановка була, ви ж розумієте? Ніяк, не могла знайти оптимального рішення.

Пані Ірина недовірливо примружилася, а тоді обурено сплеснула руками.

— Яка ще перестановка? А той крик? Я мало інфаркт не дістала! Думала, когось ріжуть! І що то за чоловічий голос був? Ти там кого тримаєш і ховаєш від людей?

Ніка відчула, як у неї починає сіпатися око. Сказати, що з третього поверху щойно вилетів невидимий грифон, було б, мабуть, не найкращою ідеєю.

— Гостя, пані Ірино. Звичайного гостя, — пояснила вона, міцніше стискаючи ручку валізи. — А тепер вибачте, мені справді треба йти.

— Ага! То он воно що! — Жінка переможно підняла палець. — А я ж чула! І куди це ти серед ночі з такою валізою? Мати знає? Доросла дівка, а поводиться бозна-як! То чоловіки якісь, то гуркіт серед ночі!

— Дуже рада, що у вас хороший слух, — не втрималася Ніка. — На добраніч!

Вона швидко рушила вниз, не бажаючи продовжувати розмову. Валіза підстрибувала на дерев'яних сходинках, гуркочучи так, що тепер уже напевно розбудила половину будинку. Згори долинали обурені вигуки пані Ірини, яка вимагала негайно повернутися й вислухати все, що вона не договорила. На жаль, сьогодні сусідка виявила неабияку спритність. Коли Ніка нарешті вибралася на подвір'я, пані Ірина вже наздоганяла її, вперто притримуючи однією рукою халат.

Біля старого клена чекав Коріндейл. Принц стояв у тіні, поклавши руку на невидимий загривок Гріма. Судячи з того, як ворушилася трава біля його ніг, грифон нервував від незнайомих звуків нічного міста.

— Корі, ходімо, — швидко сказала Ніка, намагаючись обійти сусідку.

Та пані Ірина вже помітила незнайомця. Її погляд миттю зупинився на високій чоловічій постаті, а обличчя набуло виразу людини, яка щойно отримала незаперечне підтвердження всіх своїх підозр.

— Ага! То ось воно що! — переможно вигукнула вона, тицьнувши пальцем у бік принца. — Я так і знала! Чоловіків серед ночі водимо, а потім меблі падають! Мати працює, старається, а донька...

— Замовкни, стара відьмо!

Ніка завмерла. Коріндейл вийшов із тіні. Навіть у чорному худі та звичайних штанах він примудрявся триматися так, ніби перед ним стояв цілий королівський двір, який щойно завинив перед короною. Пані Ірина від несподіванки відступила на крок, але швидко опанувала себе.

— Що ви собі дозволяєте, молодий чоловіче?! — обурено вигукнула вона, випроставши спину.

— Я дозволяю собі припинити твої образи! — гримнув Коріндейл, зупиняючись перед нею. — Як ти смієш розмовляти з цією дівчиною в такому тоні?! 

Ніка схопила принца за лікоть, намагаючись відтягнути його від сусідки, але той навіть не озирнувся.

Пані Ірина відкрила рота, збираючись відповісти, проте на мить розгубилася.

— Якому ще «такому» тоні? — нарешті перепитала вона.

— Гидкому! — гордо повідомив Коріндейл, випроставши плечі. — І затям собі, стара жінко, ніхто не сміє так розмовляти з моєю чародійкою!

Стало тихо. Навіть Грім перестав переступати лапами. Пані Ірина повільно перевела погляд із Коріндейла на Ніку.

— Чародійкою? — перепитала вона, підозріло примружившись. Ніка подумки застогнала. Ну все. Завтра про неї говоритиме весь будинок. Післязавтра сусідній. А до кінця тижня пані Ірина, чого доброго, організує екскурсії до квартири місцевої відьми. — Ви обоє ненормальні! — нарешті видихнула сусідка, відступаючи до під'їзду. — Я зараз поліцію викличу! І швидку! Вам обом!

Вона розвернулася й поспішила до дверей, на ходу поправляючи халат. Уже біля самого під'їзду озирнулася й голосно додала щось про наркоманів, які розвелися в пристойному будинку, після чого зникла за важкими металевими дверима.

Ніка повільно повернулася до Коріндейла. Принц стояв із цілком задоволеним виглядом, наче щойно здобув блискучу перемогу над небезпечним супротивником.

— Ти що наробив?! — прошипіла дівчина, підступаючи до нього. — Вона ж тепер поліцію викличе! Корі, їй сімдесят два роки, а ти щойно назвав її старою відьмою! Так не можна, Корі!