Розділ 29

Ніка зупинилася перед вхідними дверима й оцінила їхню ширину. Потім озирнулася знову на Гріма, точніше, на те місце, де він мав стояти. Вісімдесят сантиметрів дверного отвору, старий одвірок і грифон, якому для нормального життя потрібна щонайменше окрема стайня. Навіть зі складеними крилами він не протиснеться. А якщо спробує, від дверей залишаться самі тріски.

Грім нетерпляче переступив лапами. Пазурі заскреготіли по паркету, залишаючи нові подряпини.

— Стояти! Навіть не думай! — Ніка виставила перед собою долоню, хоча й сама не знала, чи дивиться грифон саме в її бік. — Ні, не сюди точно.

Звір відповів невдоволеним клекотанням, а дівчина розвернулася й поспішила до вітальні. Велике двостулкове вікно виходило у внутрішнє подвір'я. Третій поверх, під вікнами старий клен, трохи далі сміттєві баки й вузька смужка газону. Для істоти з крилами цілком прийнятний варіант. Вона повозилася зі старим шпінгалетом, який, схоже, востаннє змащували ще за Австро-Угорщини, і нарешті розчахнула рами. До кімнати потягнуло прохолодою та бузком. Десь унизу завзято сварилися коти.

— Що ти робиш, чародійко? — поцікавився Коріндейл, зупинившись за її спиною.

Принц оглянув відчинене вікно, тоді перевів погляд на дівчину. Судячи з його обличчя, чергова Нікина витівка не викликала особливого захоплення.

— Шукаю спосіб вивести твого пернатого улюбленця з квартири, не зруйнувавши половину будинку, — пояснила вона, визираючи надвір. — Через двері він не пройде, тому доведеться летіти. Крильцями.

Коріндейл підійшов ближче, сперся долонею на підвіконня й оцінив відстань до землі. Зрештою задоволено кивнув.

— Для Гріма це дрібниця. У горах він долав значно небезпечніші урвища.

— Чудово. Тоді вперед, — Ніка відступила від вікна, пропускаючи принца. — І ти разом із ним.

Коріндейл зупинився і подивився на неї, а його темні брови зійшлися на переніссі.

— Ти пропонуєш спадкоємцеві престолу вилазити через вікна на зовні? — перепитав він із таким обуренням, ніби Ніка щойно запропонувала йому добровільно зректися корони.

— А викрадати нормальне життя і спокій спадкоємцеві престолу дозволено? — поцікавилася вона, схрестивши руки на грудях.

Принц відкинув із чола неслухняне пасмо й уже набрав повітря для заперечень, але Ніка попереджувально підняла долоньку.

— Навіть не починай! Твій Грім ніколи не був у нашому світі. Він може злякатися автомобіля, сигналізації чи звичайного кота. А я не маю жодного бажання ганятися за невидимим грифоном посеред нічного Львова. Тому ти будеш поруч із ним, поки я зачиню квартиру. Зрозуміло?

Коріндейл ще кілька секунд дивився на неї, очевидно, добираючи аргументи. Зрештою зітхнув і потер перенісся.

— Ти надзвичайно вперта жінка, Ніко. І зовсім не шануєш королівську кров.

— Переживеш, — запевнила дівчина, підштовхуючи його до вікна.

Принц похитав головою й рушив до Гріма, дорогою бурмочучи щось про дивні звичаї цього світу й остаточне падіння поваги до монархії.

Проте невдовзі з'ясувалося, що Грім також має власну думку щодо запропонованого способу виходу. Невидимий звір підійшов до вікна. Під його вагою жалібно рипнула підлога. На пластиковому підвіконні з'явилися глибокі вмятини, коли грифон сперся на нього передніми лапами й висунув голову надвір. Ніка обережно відступила вбік, намагаючись не опинитися під невидимим крилом. Грім затих, прислухаючись до нічних звуків, а тоді несподівано позадкував фиркаючи, здається йому не сподобався запах повітря.

— Тільки не кажи, що він боїться висоти, — пробурмотіла дівчина, спостерігаючи, як ледь видимий, величезний звір відступає від вікна.

— Королівські грифони не бояться висоти, — сухо відказав Коріндейл, підходячи до свого улюбленця. — Він просто не звик до таких тісних отворів. Тут навіть розгін взяти ніде! — Принц поклав долоню на невидиму шию звіра, щось тихо наказав і легенько підштовхнув його вперед. Грім уперся лапами, залишаючи на паркеті ще дві довгі борозни.

— Упертий, як і його господар, — зауважила Ніка, спостерігаючи за марними зусиллями принца. — Гріме, інакше з цієї печери тобі не вийти, не капризуй, як дитя. І припини нарешті нищити моє житло!

Коріндейл кинув на неї невдоволений погляд, після чого знову звернувся до грифона. Цього разу його голос набув звичного владного тону.

— Гріме, припини вередувати! Ти бойовий грифон, а поводишся, наче мале жовтороте пташеня!

Звір ображено сикнув і смикнув крилом. Важка штора, яку Ніка з такими нервами та з допомогою принца, вчепила назад... натягнулася, карниз загрозливо затріщав, а на підлогу посипалася штукатурка. Знову!

— Обережніше! Третього разу цей карніз не витримає! — Ніка кинулася рятувати штору. — Це тобі не королівська стайня! Мені ще потім, усе це ремонтувати!

Наступні кілька хвилин перетворилися на справжнє випробування. Принц упирався ногами в паркет, штовхаючи невидимого звіра до вікна. Грім пручався, шкребучи пазурами підлогу, й час від часу видавав обурені звуки, Ніка вже серйозно побоювалася появи сусідів. Нарешті Коріндейл гаркнув короткий наказ якоюсь магічною мовою. Грифон здригнувся, розправив крила й одним незграбним рухом вислизнув назовні.

Пролунав гучний лемент, кілька важких помахів крил, а тоді щось глухо гупнуло внизу.

— Він живий?! — Ніка підскочила до вікна, намагаючись розгледіти хоч щось у темряві.

— Звісно, — незворушно відповів принц, визираючи через її плече. — Просто приземлився.

Унизу біля сміттєвих баків підозріло ворушилася трава і паперовий пакет принесений вітром. Ніка полегшено видихнула, але одразу ж насторожилася, помітивши, як Коріндейл перекидає ногу через підвіконня.

— Чекай! Ти ж не збираєшся просто стрибнути? — Вона вхопила його за рукав, проте принц лише здивовано звів брови.

— А що ти пропонуєш? Покликати слуг із драбиною?

Не дочекавшись відповіді, Коріндейл відштовхнувся від підвіконня, на мить торкнувся ногою дашка нижнього балкона й зник у темряві.