Розділ 26

  І ця катастрофічна думка миттю проштовхнула її до єдиного логічного висновку: їм потрібно якнайшвидше покинути Львів. Забратися геть із густонаселеного міста, вирватися в село за тридев’ять земель, де є простір, ліс і хата бабусі Євгенії і можливо якась інформація. При чому, у своїх думках та висновках, Ніка була далеко не певна. І зробити це необхідно максимально швидко та непомітно.

— Отже, — Ніка повернулася до принца, згортаючи руки на грудях і намагаючись надати своєму голосу прагматичної твердості. — Скільки часу ти зможеш протримати Гріма невидимим? Нам потрібно покинути межі міста якнайшвидше. Скажи, твій грифон узагалі вміє полювати?

— Звісно, вміє! — з гордістю відказав Корі, випростовуючи широкі плечі. — Грім — бойовий грифон королівської крові. Він може вполювати навіть великого звіра, більшого за нього самого, якщо виникне потреба. Тобі лише варто показати, де у вас розташовані пасовиська зі худобою, чи принаймні ліс, де водяться дикі тварини.

  Ніка важко заплющила очі, і потерла скроню відчуваючи, як земля знову потихеньку вислизає з-під ніг.

  «Влипла... Я насправді влипла, і влипла чорт забирай, добряче!», — промайнуло в думках.

  Навіть якщо вони знайдуть якісь сільські пасовиська з коровами чи вівцями, там обов'язково будуть пастухи, селяни та власники худоби. Якщо грифон вхопить чиюсь корову, це закінчиться вилами, зброєю та скандалом на всю область. А грошей на картці, аби відшкодовувати селянам збитки, у неї немає. Єдиним розумним варіантом залишався глибокий, густий ліс, де водяться дикі звірі. Але де знайти такий масив поблизу Львова, та ще й так, аби пробратися туди непоміченими й не викликати підозр у лісників чи відпочивальників?

  Поки Ніка, нервово крутячи в голові всі ці проблеми, розпалювала плиту й готувала для них із Корі сніданок — смажачи залишки яєць та нарізаючи сир і хліб, — принц спокійнісінько сидів поруч на барному стільці.

  Він більше не дивився в екран ноутбука. Його сірі очі пильно, з дивною глибокою уважністю стежили за кожним рухом дівчини: за тим, як дрижать її пальці, як на її чолі залягла тривожна зморшка і як розпачливо палають блакитні очі.

  Коріндейл повільно підвівся. Його постать закрила пів кухні, але в його рухах більше не було колишньої зухвалої, дражливої зверхності.

— Послухай, — м’яко промовив він, і його оксамитовий баритон пролунав дивовижно тепло й спокійно. — Я розумію, що, можливо, не завжди здаюся тобі винахідливим чи надто розумним...

Ніка від несподіванки аж застигла з лопаткою в руці, підвівши на нього здивований погляд.

— ...однак насправді я дуже вправний воїн і вивчав чимало наук у замку, — продовжив Корі, ступивши крок ближче. Його засмагле обличчя було суворим, а в сірих очах спалахувала тверда, обіцяюча мужність. — Тож тобі не варто боятися, коли я поруч. Я зроблю Гріма непомітним рівно настільки, скільки буде потрібно. Я втримаю оману.

  Він замовк на мить, уважно вивчаючи поглядом її обличчя, а потім тихо запитав:

— Але скажи мені, навіщо це все? Ти хочеш вирушити у подорож до вежі знань чи ще кудись, де може бути потрібний нам сувій із закляттям повернення?

  Ніка важко видихнула, опустивши лопатку на стільницю. Від його близькості знову пролилася хвиля заспокійливого жару, і вгору піднялося те саме дивне відчуття, від якого всередині все солодко мліло.

— Ні, Корі... — тихо промовила дівчина, зустрівши сміливо його погляд. — Я лише думаю, що, можливо, знаю, де шукати інформацію. Однак це зовсім не означає, що ми її там знайдемо. Але іншого виходу я наразі просто не бачу.

  Вона зробила паузу, збираючись із духом, і додала:

— Нам доведеться поїхати на пошуки у село моєї бабусі. Жінки, якої я ніколи за життя не знала... але яка, схоже, єдина мала відповіді на наші запитання. 

  Коріндейл повільно нахилив голову, і в його очах замість сумніву спалахнуло суворе, небезпечне зацікавлення. Він простягнув руку й обережно, майже невагомо торкнувся кінчиками пальців її русявого пасма, що вибилося із зачіски.

— Тоді ми вирушаємо до села твоєї бабусі, чародійко, — низько промовив принц. — І хай що чекає нас там... ми розберемося з цим разом. Тобі нічого боятися, коли я поруч.

  Ніка затамувала подих, відчуваючи, як по шкірі пробігає гарячий струм від його випадкового дотику. Попереду була невідомість, ризикована дорога та таємниці зниклого батька і бабусі, але зараз, дивлячись у ці напрочуд глибокі очі Коріндейла, вона вперше подумала, що ця божевільна подорож може змінити їхні життя назавжди...