Розділ 22

У слухавці пролунали короткі гудки.

Ніка повільно опустила руку з телефоном, важко видихнувши.

— Капець наближався непомітно. Все шкереберть... — прошепотіла Ніка в тишину кухні.

Вона повернулася до спальні й застигла прямо в дверному отворі.

Коріндейл уже не лежав. Він сидів на краю її ліжка, спираючись широкими долонями про матрац, і з щирою, неприхованою зацікавленістю розглядав дівчину. Його сірі очі поволі, не поспішаючи, ковзали по її постаті — від розпатланого русявого волосся до кінчиків босих пальців на підлозі. Його зіниці розширились.  

І лише зараз до Ніки дійшло, у чому вона вискочила з ліжка.

Тонка шовкова майка на тонких бретельках майже повністю відкривала ключиці та точену спину, а коротенькі домашні шортики лишали абсолютно відкритими її стрункі, засмаглі ноги. У блідому ранковому світлі цей комплект виглядав більше ніж відверто.

Щоки дівчини миттєво спалахнули пекучим рум'янцем. Так-так, знову!

— Ти... ти чого витріщився, нахабо?! — випалила вона, зхрещуючи руки на грудях і намагаючись прикритися.

Корі лише повільно розтягнув губи у своїй «цій» посмішці. Він підвівся у повний зріст, демонструючи рельєфні кубики преса та широкі плечі, і зробив крок до неї:  

— Оцінюю вбрання моєї господарки, — низько промовив він, і в його баритоні забриніла відверта насмішка. — У моєму замку за такий вигляд служниць карають... або нагороджують. Зізнайся, чародійко, ти навмисно вдягла ці короткі клаптики тканини, аби спадкоємець Ельмінстера забув про все на світі?  

— Розмріявся, твою високість! — із саркастичною отрутою вицідила Ніка, змушуючи себе не відступати ні на сантиметр під його палаючим поглядом. — Це звичайна піжама! Звичайнісінька, це ще добре що ти нашої білизни не бачив, яка більше відкриває ніж ховає. І взагалі, я йду за сніданком. Сама! А ви з цим курячим володарем спробуйте хоча б не добити мою квартиру остаточно, поки мене не буде!  

— Ти ж мені покажеш? Так? Цю білизну? — він зробив ще один крок до Ніки, наближаючись мов заганяв звіра. Його дихання пришвидшилось.

— О ні! Не мрій, нахабо! Це погано закінчиться! Не смій, навіть уявляти собі таке! — її обурення, та злість на себе за згадку білизни, виплеснуло наче хвилею. 

Корі, на мить завагавшись, відступив. — Залишаєш мене одного в цих залізних казематах? — Корі звузив очі, закладаючи руки за спину. — Грім рознесе тут усе від нудьги.  

— А щоб ваш Грім не сумував... — Ніка підбігла до робочого столу, схопила свій сріблястий ноутбук, відчинила кришку й натиснула кнопку живлення.  

Коріндейл миттю відступив на півкроку, впираючись поглядом у сяючий екран із глибокою підозрою.  

Дівчина швидко зайшла в браузер, ввімкнула перший-ліпший пригодницький фільм про лицарів та драконів із гучним саундтреком і розвернула екран прямо до принца.

З динаміків вирвався гучний сурмовий клич, а на склі вибухнули яскраві кадри: батальна сцена, вершники в обладунках та палаюча фортеця.

Коріндейл застиг, мов укопаний.  

Його рот злегка розчахнувся, а сірі очі розширилися від сліпучого шоку. Він повільно опустився на стілець прямо перед ноутбуком, заворожено впившись поглядом у рухомі малюнки.

— Люди... у плоскому дзеркалі... — прошепотів він, піднісши засмаглу долоню до екрана, але не наважуючись торкнутися. — Вони б'ються! Це... це армія Нижніх Земель? Як ти ув'язнила їх у цьому склі, чародійко?!  

— Це кіно, Корі. Просто сиди й дивись. Там за склом нікого немає, це... ммм.. лицедійство, ось! І тільки нічого не чіпай руками, — відказала Ніка, проганяючи мимовільну посмішку від його дитячого захоплення.

Грім, який мав «не сумувати», очікувано лише зиркнув оком, та продовжив окуповувати диван. Здається, навіть ця легендарна істота зацінила ортопедичні навички наших меблеробів.

Вона забігла до спальні, скинула піжаму й натягнула перші-ліпші джинси та вільний светр.

Виходячи з квартири, дівчина на мить затрималася на порозі. У вітальні було тихо: його високість Коріндейл сидів, наче прикутий до кухонної табуретки, і з відкритим ротом спостерігав за екранними лицарями, а Грім задоволено сопів на дивані, час від часу розплющуючи одне жовте око. Ніка зачинила двері на три оберти ключа, але навіть на сходовому майданчику відчувала, як її шкіра досі палає від його ранкових обіймів, а серце шалено стукотить від наближення нових випробувань.