Розділ 15

Софія поруч теж хихикнула, спершись ліктями про стійку та стріляючи очима у бік високого «іноземця».

Коріндейл, звиклий до дівочої уваги у своєму замку, лише злегка звузив сірі очі й подарував дівчатам свою неймовірно щасливу, розслаблену посмішку.

— Кава? — низько промовив він, смакуючи слово. — Якщо це не отрута, я б відпив вашого напою, в якщо з ваших рук...

Мар’яна аж засяяла від його оксамитового баритону, квапливо витягаючи паперовий стаканчик.

Ніка застигла, і всередині у неї раптом спалахнула гаряча, пекуча хвиля чистого роздратування. Вона навіть не встигла зрозуміти, чому її так лютить цей дешевий флірт і те, як цей пихатий, наглий принцик купається в увазі її офіціанток. Які, між іншим, на роботі! Вертихвістки!

— Дівчата, марш працювати, — суворо перебила вона, підходячи до стійки та стаючи прямо між Коріндейлом і дівчатами. — Займіться столиками на терасі. А зі своїм гостем, я вже якось сама розберусь!

Вона голосно кликнула Назара, який визирнув із підсобки з ганчіркою в руках.

— Назаре, підійди до мене, — тихо мовила дівчина, відвівши баристу вбік. — Слухай уважно. Мені потрібно терміново виїхати в село на кілька днів. Це по родинних справах... Ось, родич по мене приїхав, — вона невиразно хитнула головою у бік Коріндейла, який у цей час із цікавістю розглядав кавомашину. — Ти залишаєшся за старшого. Контролюй поставки зерна, видачу випічки й касу. За ці дні я виплачу тобі подвійну надбавку. Впораєшся?

Бариста розширив очі, але, почувши про надбавку, кивнув:

— Впораюся, Ніко Олександрівно! Не хвилюйтеся, все буде в найкращому вигляді! 

— Добре, я не знаю скільки це займе часу... та намагатимусь, як найшвидше. Гроші на поставки візьмеш з каси. — Ніка важко видихнула й повернулася до залу.

І застигла. Цей нахаба, просто магніт для різноманітних дівчат.

Біля стійки вже стояли дві відвідувачки — молоді студентки, які простягали Коріндейлу серветку, на якій ручкою був виведений номер телефону. Принц тримав папірець у руках, із саркастичною посмішкою розглядаючи дивні значки. Та пускаючи бісиків всім навколо.

— Як це все мило! Наш витязь вже й шанувальниць зібрав? — з отруйною посмішкою вицідила Ніка, підходячи до нього. — Вибачте леді, але ми дуже поспішаємо! — Вона без церемоній вхопила принца за загривок його чорного худі й із силою потягнула до виходу, висмикнувши серветку з його пальців і викинувши її прямо в смітник біля дверей.

— Ей, чародійко! Ти що собі дозволяєш?! — обурився Корі, ледве не збивши плічем дверну пройму. — Чи ж я тобі самій до смаку? Не хочеш ділитися ні з ким? — єхидно продовжив принц.

— Ходімо, «гірський витязь», поки тобі тут гербову печатку на чолі не поставили! — випалила Ніка, витягуючи його за шкірку на вулицю.— Ти просто жахливий! Неможливий! І взагалі! У тебе що бракувало жінок в твоєму світі? Чи в тебе лише одне в голові?

— Ти просто повинна погодитися зі мною, і сказати правду! Признайся чародійко, що ти закохалась у мене, тому й поцупила мене з мого світу! Поки що мені цікаво, звісно, але пора й додому навідатись! — він на повному серйозі торочив всіляку дурню, їй здавалося, ще трошки і вона остаточно збожеволіє.

Ніка впевнено крокувала бруківкою, міцно тримаючи його за рукав, (бо цей бовдур рване ще кудись битися чи фліртувати), а всередині все кипіло від сумбуру емоцій. Де шукати інформацію про магію, чи що це було?! Їй доведеться вирішувати проблему зі спадщиною бабусі, їхати у глухе село, тягти туди якимось чином невидимого грифона, адже в квартирі тримати далі це збіговисько просто нереально, і при цьому всьому не прибити цього вродливого, задиристого принца, від одного дотику якого по її шкірі досі бігали палаючі сироти...