Розділ 20

  Ніка сперлася плечем об одвірок, спостерігаючи за цим велетенським, загартованим у боях воїном, який зараз із дитячим захопленням витріщався на звичайну побутову техніку. Спалах посмішки мимовільно торкнувся її губ.

— Це електричний двигун, принце, — мовила дівчина. — Ніяких духів. Просто струм і механіка.

— Це чари, — твердо перебив її принц, не відриваючи погляду від пінистого виру за склом. — Тонкі, невидимі чари. Воно заворожує.

  Ніка лише покрутила головою, виходячи з ванної. Вона принесла з шафи запасну ковдру, пухку подушку й кинула їх на крісло у передпокої.

— Твоя постіль, високосте, — мовила вона. — Я йду спати. Не шуми, будь ласка.

  Принц навіть не повернув голови, продовжуючи сидіти на колінах перед білою машиною, у якій весело і напевне, ну дуже цікаво, крутилася його сорочка.

  Ніка лягла у своє ліжко, затягнувши ковдру до самого підборіддя. У спальні панувала напівтемрява, просякнута блідим сяйвом місяця, що пробивалося крізь штори. Минуло двадцять хвилин. Потім пів години. Але сон завзято не йшов. Замість відпочинку з коридору доносилися дивні, глухі звуки. Пральна машина вже закінчила свій цикл і стихла, а от у вітальні розгорталася справжня дипломатична драма.

  Ніка затамувала подих, дослухаючись.

— Грім... Ну посунься хоч трохи, звірюко, — лунав із вітального залу стишений, але лютий шепіт Коріндейла. — Я твій господар! Я принц Ельмінстера! Ти не можеш займати увесь диван-ложе самотужки!

  У відповідь пролунало лише зневажливе, низьке клекотання грифона та важкий перестук його хвоста об підлокітник.

— Посунься, кажу тобі! Я дам тобі ціле теля, коли ми повернемося! Грім! Не повертайся до мене спиною! — нервово переконував принц свого звіра. Знову пролунав короткий, сухий клацаючий звук дзьоба. Грифон явно дав зрозуміти, що королівські обіцянки його зараз не цікавлять, і знову солодко захропів.

— Ти нестерпна істота! Ось, що я тобі скажу, а ще пов'язаний з принцем, соромно. — Корі тяжко зітхнув, а потім почувся сухий тріск паркету під його масивною вагою, коли він спробував вмоститися на тонкій ковдрі прямо на підлозі.

  Ніка крутилася в ліжку, стискаючи подушку. Вона намагалася заплющити очі й запевнити себе, що це не її клопіт. Цей пихатий задирака заслужив трохи незручностей! Вони розтрощили їй телевізор, перевернули дім і дехто мало не влаштував війну з трамваєм! Але перед очима мимовільно виринало його обличчя — бліде від утоми, коли він витрачав сили на оману для грифона. Вона пам’ятала, як від нього пашіло палючим жаром, і як він, не роздумуючи ні секунди, закрив її власним тілом на вулиці.  

— Чорти б тебе вхопили, Коріндейле... — тихо лайнулася дівчина в темряву.

  Вона різко скинула ковдру, підвелася й босоніж рушила до дверей спальні.

  Відчинивши двері, Ніка побачила принца. Він лежав у передпокої на тонкому пледі, згорнувшись на боці. Його довгі ноги геть не вміщалися на підстилці, а широкі плечі дрижали від прохолодної підлоги.

  Ніка спиралася плечем об одвірок і суворо вицідила:

— Вставай, нахабо.

  Коріндейл рвучко підвів голову. У напівтемряві його сірі очі спалахнули гострим, здивованим вогником.

— Що? — низько перепитав він.

— Вставай і йди сюди, поки ти не застудив свої королівські нирки, — сказала Ніка, склавши руки на грудях. — Але слухай мене уважно.

  Принц повільно підвівся у повний зріст, підхопивши подушку.

— Мої умови такі, — повільно промовляла кожне слово дівчина, вказуючи пальцем на своє широке ліжко. — Ти спиш на ось цьому краї. Навпаки, біля стіни. Навіть не дихаєш у мій бік. Посередині ліжка я викладаю кордон із двох великих диванних подушок. І якщо ти бодай пальцем перетнеш цю межу... я дістану з-під ліжка твій стилет і вкорочу тобі щось дуже важливе. Тобі все зрозуміло, високосте?  

  На обличчі Коріндейла повільно розлилася тінь його наглючої, еротично-дражливої посмішки. Він ступив крок до спальні, промовивши своїм оксамитовим баритоном:

— Зрозуміло, моя кровожерлива чародійка. Я буду тихішим за гірську тінь. Я буду наче сам сон, солодким і тихим, і ти завжди можеш... 

— Циц! Бо залишишся тут! Почув? Закотивши очі, принц кивнув. Ніка швидко виклала вздовж матраца високі декоративні подушки, розділивши ліжко на дві чіткі зони. Коріндейл ліг біля стіни, обережно підтягнувши ковдру. Його довгі ноги ледь вмістилися на матраці, але він не видав жодного звуку.

  Ніка лягла на свій край, повернувшись до нього спиною й зарившись обличчям у подушку.

  У спальні стало тихо. Повітря між ними наче згусло від чистої, майже фізично відчутної напруги. Ніка відчувала тепло, яке випромінювало його тіло навіть крізь бар'єр із подушок. Серце дівчини шалено калатало у ребрах, а вуха вловлювали кожен його глибокий, рівний подих.

  Минув деякий час. Поступово втома божевільного дня взяла своє, і Ніка занурилася у важкий, безпробудний сон. Марні сподівання на те, що вона уві сні потрапить назад не справдились.

  Ранок увірвався до спальні сліпучим та сонячним. Промені пробивалися крізь тканину штор, малюючи на стінах золотаві смуги. За вікном весело співали пташки, а десь далеко звично дзеленчав львівський трамвай.  

  Ніка повільно прокидалася. Вона відчувала дивовижне, нестерпне тепло, яке огортало її з усіх боків. Воно було важким і затишним.

  Дівчина злегка потягнулася, намагаючись поворухнутися, але не змогла.

  Щось міцне й непорушне затискало її.

  Ніка розплющила очі й застигла, боячись навіть вдихнути.

  Бар'єр із диванних подушок валявся на підлозі біля ліжка. Вона лежала спиною, щільно притиснута до гарячих, міцних грудей Коріндейла. Міцна, засмагла рука принца була з силою обгорнута довкола її талії, притягуючи дівчину впритул до себе. Його широка долоня спокійно лежала на її животі, а гаряче, ритмічне дихання чоловіка обпікало ніжну шкіру на її шиї. Його темно-каштанові пасма волосся переплелися з її русявим волоссям на подушці. Принц міцно спав, уткнувшись носом у її потилицю, і вві сні лише міцніше стиснув пальці на її талії, не залишаючи між їхніми тілами ані міліметра простору...