Розділ 19

— Вдягнися, дикун! — наче ужалена, скрикнула дівчина.

  Вона рвонула розвернувшись і кинулася до шафи в передпокої, наче за нею гнався сам чорт. Вихопивши з полиці найбільший, найтовстіший махровий рушник смарагдового кольору, Ніка з розмаху жбурнула його прямо в обличчя принца, намагаючись не дивитися нижче його підборіддя.

  Коріндейл спритно підхопив м’яку тканину однією рукою, розгорнув її і, витираючи вологе темне волосся, знову випростав губи у своїй нахабній, дражливій посмішці. Його оксамитовий баритон розлився коридором, просякнутий щирим реготом:  

— Що з тобою, чародійко? Чи ти ніколи не бачила воїна без шкіряного колета та залізних блях? Чи, може, вигляд спадкоємця Ельмінстера змушує твої дівчачі коліна тремтіти від бажання?  

— Я бачила достатньо чоловіків, нахабо, та й це — не твоє діло, взагалі! — випалила Ніка, відчуваючи, як її щоки заливаються пекучою, гарячою фарбою. Вона стояла спиною до нього, міцно притискаючи холодні долоні до палаючого обличчя. — Я доросла жінка, яка тримає власний бізнес, а не сором’язлива черниця з монастиря! Але в моєму світі не прийнято вивалюватися з ванни... купелі, в чому мати родила прямо в коридор! Загорнися негайно поганцю!

— У моєму замку після гарячої води ніхто не робить із цього таємниці, — розважливо мовив Корі, але спокійно обгорнув смарагдовий рушник довкола стегон, зафіксувавши рушник на боку. — У вас надто багато безглуздих правил, Ніко.

  Ніка обережно визирнула через плече. Переконавшись, що «королівська величність» прикрита хоча б від талії до колін, вона важко видихнула і провела рукою по обличчю, прибираючи неслухняні пасма.

  І її свідомость наздогнала масштабна, катастрофічна думка.

  Ніч уже повністю накрила місто. За вікном згустилася темрява, у якій тьмяно спалахували лимонні плями вуличної ілюмінації. А в її однокімнатній квартирі було лише одне ліжко. Ні звісно був ще диван, якби раптом, хтось лишився ночувати, але ж...

  Вона повільно повернула голову й подивилася на вітальню.

  Грім, наївшись замороженої телятини, зайняв увесь ортопедичний диван. Велетенський пернатий монстр зручно вмостився посеред м’яких подушок, згорнувшись калачиком, наче гігантський домашній кіт, і задоволено сопів, заблокувавши своїми м’язистими крилами та пазуристими лапами геть увесь простір.  

— Чудово... Просто фантастично, — прошепотіла Ніка, з розпачем схопившись за скроні.

  Коріндейл підійшов ближче, спираючись плечем об одвірок вітальні. Від його розпашілого після води тіла досі віяло приємним, заспокійливим теплом. Він окинув поглядом сплячого грифона й з глибоким скепсисом звів брови.

— Грім не посунеться, — констатував принц. — Якщо він умостився після ситної трапези, його не зіб'є з місця навіть таранний удар.

— Взагалі-то, це був мій гостьовий диван! — вигукнула Ніка, випрямляючись. — Але зважаючи на те, що твій пернатий бройлер розтрощив пів кімнати, я взагалі не розумію, де ти збираєшся спати! Спальня — моя. Це навіть не обговорюється. А ти зі своєю пташкою розбирайся сам.  

  Коріндейл звузив сірі очі, і в його поставі знову спалахнула королівська зверхність:

— Ти пропонуєш спадкоємцю престолу вмоститися на холодній підлозі, мов якомусь дурнуватому псу біля псарні?

— Я пропоную тобі оцінити ситуацію, високосте! — дівчина склала руки на грудях, сміливо зустрівши його гострий погляд. — Я дам тобі ковдру й м'який плед. Але стелити собі ти будеш сам. У мене немає ані сил, ані бажання грати роль твоєї служниці.

  Принц глибоко, важко зітхнув, виражаючи усе невимовне розчарування цим «диким і безжальним» світом.

— Тоді дай мені бодай ті ваші, чорні штани, що ти пропонувала вранці, — похмуро мовив він, кинувши погляд на свої важкі шкіряні штани, що лежали біля ванної. — У рушнику спати мабуть не вийде, але якщо ти хочеш...

— Замовкни!

  Ніка зайшла до спальні й витягла з шафи ті самі широкі, спортивні штани на зав'язках. Повернувшись, вона жбурнула їх принцу. Коріндейл швидко натягнув м'яку бавовняну тканину. Вона сиділа на ньому трохи кумедно, але вільний крій дозволяв йому почуватися цілком вільно.  

  Тим часом дівчина підійшла до пральної машини у ванній кімнаті, збираючись забрати його просякнуту сосновим димом та дорожнім пилом сорочку.  

— Зачекай, — мовила вона, беручи до рук його одяг. — Закину це все у пралку. До ранку буде чисте, випране і висушене.

  Коріндейл рушив за нею, зупинившись на порозі ванної. Його сірі очі звузилися від миттєвої настороженості.

— Пралка? — перепитав він, смакуючи дивне слово. — Ще одна залізна скриня з ув'язненими духами?

— Це побутова техніка, Корі, — зі зітханням пояснила Ніка, закидаючи його льняну сорочку та свою футболку до барабана.

  Вона зачинила круглі скляні дверцята, насипала в лоток духмяного прального порошку й натиснула кнопку живлення. Машина тихо пікнула, всередині спалахнув цифровий дисплей. Ніка повернула круглий перемикач, обираючи потрібний режим, і натиснула «Старт».

  Клапани з шипінням відкрилися. У барабан струменями вирвалася гаряча вода, і металевий циліндр поволі, з тихою ритмічною пульсацією почав обертатися, закручуючи білизну в пінистий вир.

  Коріндейл застиг, мов укопаний.

  Його сірі очі розширилися від щирого, глибокого шоку. Принц миттю опустився на коліна прямо перед пральною машиною, підсунувшись обличчям майже впритул до круглого прозорого віконця. Він із завороженим зацікавленням стежив за тим, як у мильній піні крутяться його речі.

— Воно... воно крутиться саме? — тихо, майже з остеріганням прошепотів він, підвівши засмаглу долоню й обережно торкнувшись пальцями скла. — Без коліщат і без водяного колеса? Всередині водний елементаль? Чи це духи низового ефіру обертають цей барабан?