Розділ 17

  Хвилини котилися одна за одною. Ніка неквапливо гортала десятки сторінок: форуми містиків, псевдонаукові статті про квантову фізику, аматорські блоги про езотерику та уривки з дешевих фантастичних романів. Все це виявлялося абсолютним мусором, порожнім базіканням та дитячими вигадками. Жодного натяку на те, як повернути живого чоловіка та його велетенського грифона назад у їхній світ. Жодної згадки про перенесення чи світ Ельмінстер.

  Розпач повільно, але впевнено стискав її горло крижаними пальцями.

  Ніка відкинулася на спинку стільця й притисла долоні до палаючого обличчя. Світ навколо неї розсипався. Розбитий телевізор вимагав грошей на ремонт, як і уся квартира, у вітальні сиділа міфічна істота, а поруч стояв чоловік, від одного погляду якого у неї перехоплювало подих, але який був абсолютно чужим для цього світу.

— Нічого... — прошепотіла дівчина в порожнечу кухні, і в її голосі забриніло важке, підступаюче тремтіння. — Жодної зачіпки. Як таке взагалі можливо!?

  Коріндейл, який весь цей час мовчки спостерігав за нею з кутка, повільно підвівся. Він підійшов ближче, і від його постаті знову пролилася хвиля нестерпного, заспокійливого тепла.

— Ти знову шукаєш відповіді у своїх магічних дощечках, чародійко? — тихо запитав він. У його голосі більше не було колишньої пихи — лише дивне, стримане зацікавлення.

— Вони порожні, Корі, — Ніка закрила кришку ноутбука з гучним тріском. Блакитні очі дівчини спалахнули лихоманковим, гірким вогнем. — Там немає нічого. Я поняття не маю, як відправити тебе додому! Ні найменшого.

  Принц злегка звузив очі, але перш ніж дівчина встигла розплакатися від виснаження, він суворо провів долонею по своїй шиї й похмуро мовив:

— Тоді ми розберемося з цим пізніше. А зараз покажи мені, де у твоїй фортеці купіль.

  Ніка кліпнула очима, струшуючи підступаючі сльози:

— Що?

— Купіль, жінко! — принц поморщився, відтягуючи комір сорочки. — Я крокував вашим запилюченим містом, воював із залізним драконом і забруднився. Воїн Ельмінстера не лягає відпочивати, не омивши тіло. Де ваша вода?

  Ніка важко видихнула, підводячись зі стільця. Про прагматичність цієї вимоги сперечатися було марно.

— За мною, високосте, — буркнула вона.

  Вона провела його у крихітну, але вилизану до блиску ванну кімнату. Світло білого кахлю засліпило Коріндейла, він із остеріганням оглянув дзеркало, душову лійку та блискучі хромовані крани.

— Ось це — кран, — Ніка підійшла до сантехніки й рвучко повернула важіль. З носика з шипінням вирвався густий, гарячий струмінь води, наповнюючи приміщення білою парою. — Ліворуч — гаряча, праворуч — холодна. Ось це — мило, це — гель для тіла. Намилюєшся, змиваєш. Все зрозуміло?

  Коріндейл із глибоким здивуванням простягнув долоню, підставивши її під гарячу воду. На його обличчі спалахнуло щире, майже дитяче захоплення. 

— Гаряча джерельна вода прямо з металевої труби... — пробурчав він. — Без багаття та слуг з відрами. Твій світ дивний, чародійко, але деякі речі у вас зроблені із розумом.

— Я не чародійка, і мене звуть Ніка, не називай мене так... Користуйся, — дівчина вже повернулася, аби вийти, але в цей момент пролунав сухий шелест тканини.

  Коріндейл без найменшого вагання чи сором’язливості вхопився за край чорного худі й одним впевненим рухом зняв його через голову, кинувши на пральну машину. Слідом за ним на підлогу полетіла льняна сорочка.

  Ніка мимовільно обернулася на шум і застигла.

  У блідому світлі ванної кімнати принц постав перед нею у всій своїй неприборканій, варварській красі. Широкі, розправлені плечі, рельєфні кубики преса, шкіра, вкрита мереживом білястих шрамів, та міцні груди, що важко ходили від подиху.

  Але на цьому Корі не зупинився. Його пальці безтурботно лягли на латунну пряжку широкого шкіряного пояса, збираючись скинути штани.

— Ти... ти що робиш?! — писнула Ніка, відчуваючи, як її щоки миттєво спалахують пекучим, гарячим рум'янцем.