Розділ 10

  Вимогливий, затятий стукіт розітнув шум у вітальні.

— Вероніко! Ти що там, зовсім з глузду з’їхала?! — із під’їзду пролунав соковитий, верескливий голос сусідки знизу, пані Ірини. — Що у тебе там коїться?! У мене стеля сиплеться і люстра в залі ходить ходуном! Я зараз же викликаю поліцію й дільничного! Ти вдома?!

  Грім від несподіваного вереску за дверима миттю підняв пір’я на загривку. Забувши про гардину, він випростав шию і видав низький, загрозливий рик, від якого забряжчали шиби в балконних дверях.

  Коріндейл зреагував бездоганно. Впевненим, рвучким рухом він схопив Ніку за передпліччя, притягнув її до себе і закрив власною спиною, відрізаючи від дверей. Його рука зафіксувала дівчину за талію, а права знов уперлася в руків’я меча.

— Вони підуть на штурм? — тихо, майже торкаючись губами її вуха, прошепотів Корі. У його очах спалахнув азартний, бойовий вогник. — Скільки їх там за перегородкою? Сказати Гріму, щоб він вибив ці кволі двері разом із нападниками і пошматував на друзки? Або ми можемо разом завдати удару...

— Заткнися, воїн недороблений! — перестрашено прошепотіла Ніка, впираючись долонями в його тверді, мов камінь, груди. — І тримай свого півня за дзьоб чи за... що вхопиш!

  Вона силою вирвалася з його обіймів, хоча пальці принца розтиснулися неохоче, залишшивши на її шкірі відчуття виразного тепла.

  Квапливим кроком підбігши до дверей, Ніка накинула запобіжний ланцюжок і трохи прочинила масивне полотно, залишивши лише вузьку щілину.

  За дверима стояла сусідка — огрядна жінка в барвистому халаті, з бігудями на голові та лютим виразом обличчя.

— Вероніко! Це вже переходить усі межі! — заверещала, як торговка пані Ірина, намагаючись зазирнути крізь щілину. — Що за гуркіт?! У тебе там що, табун коней гасає? І чим це пахне?! Наче хтось дику птицю в кімнаті смалить! Ти часом, тут ніяких циган не поприводила? — привстаючи на пальцях ніг, сусідка не залишила спроб заглянути на те, що відбувається позаду Ніки.

— Пані Ірино, пробачте, будь ласка! — Ніка зробила наймиліший, найбезневинніший вираз обличчя, на який тільки була здатна, намагаючись перекрити собою огляд. — Я... я переставляла книжкову шафу, і вона вислизнула з рук! А потім впала плазма... Закоротило дроти, ось і задимило! Я вже все вимкнула!

— Плазма у неї впала... — пробурчала сусідка, але трохи збавила тон, розглядаючи розпатлане волосся дівчини. — Дивися мені! Якщо ще раз щось гепне, я викличу патруль! І що це за дивний шелест у тебе? Ти що, якусь собаку бійцівську завела?

  У цей момент із глибини квартири пролунав виразний, сухий тріск. Коріндейл, намагаючись роздивитися «ворога» через плече Ніки, випадково наступив своїм масивним чоботом на рештки скляного журнального столика. А Грім, шукаючи вихід, знову голосно клацнув дзьобом об дерев'яний підлокітник дивана.

  Ніка схопилася за дверну ручку, силою придушуючи бажання закричати від розпачу.

— Це... це шафа! Вона ще хитається! Пробачте, я вже прибираю! — випалила дівчина і перед самим носом пані Ірини зачинила двері, закрутивши засув на всі оберти.

  Вона сперлася спиною на дверне полотно і повільно сповзла вниз, заплющила очі, намагаючись перевести подих.

  Коріндейл безшумно підійшов до передпокою. Він вклав меч назад у піхви й зупинився над нею, зверхньо склавши руки на грудях.

— Твоя фортеця має дуже слабкі двері, чародійко, — зауважив він. — І вороги у тебе якісь дивні. Баба в кольоровому балахоні із залізяками у волоссі. Це місцева відьма? Я відчув щось таке, від неї, якусь темну магію. Здається вона тебе ненавидить!

  Ніка розплющила свої очі й подивилася на нього зверху вниз із невимовною огидою.

— Яку темну магію... Хіба мама винувата, що дитина дурнувата? Це не вороги, Коріндейле, — тихо, але з гострою загрозою вимовила вона. — Це моє нормальне життя. Було. До твоєї появи. У якому є кредити, прибиральниці, сусіди та кав'ярня, що годує мене щодня. А тепер у мене у вітальні сидить пихатий зайди-голова з іншого виміру та велетенське курча-переросток, які щойно перетворили моє житло на купу брухту! — Ніка встала і зробила крок назустріч.

  Принц злегка звузив очі, його усмішка згасла. Він ступив крок уперед, змусивши її мимовільно притиснутися спиною назад до дверей.

— Я не просив переносити мене сюди, жінко, — промовив він низьким, небезпечним тоном. — Ти сама схопила мене за плече. Ти зламала межі світів. Тож замість того, щоб бризкати отрутою, як скажена виверна, краще скажи, як нам повернутися назад до Ельмінстера!

— Якби я знала, як це зробити, ти б уже летив відсіль догори дригом разом зі своїм чудовиськом! — вигукнула Ніка, сміливо зустрівши його зацікавлений погляд. — Я поняття зеленого не маю, як це працює!

  Вони застигли за декілька сантиметрів один від одного, дихаючи важко й переривчасто. Між ними палала гостра, запекла, сповнена взаємного роздратування й непереборного притягання двох затятих характерів, напруга.

  У цей момент на барній стійці в кухні пронизливо й вимогливо задзвонив мобільний телефон.

  Ніка рвучко відштовхнула принца з дороги і пробігла до кухні. Вона схопила екран. На ньому висвітлилося ім’я баристи.

— Ніко Олександрівно! — голос Назара у слухавці панічно тремтів. — У нас катастрофа! Приїхали з податкової з позаплановою перевіркою! І ще кавомашина... Знову.

  Ніка завмерла, стискаючи корпус телефона так, що побіліли суглоби.

  Вона повільно повернула голову й подивилася на вітальню. Коріндейл у цей час із похмурим зацікавленням розглядав електрочайник, який вона увімкнула, намагаючись зрозуміти, чи не схований всередині невеликий вогняний дух, а Грім задоволено дожовував залишки її улюбленого фікуса Роні.

  Світ валився їй на голову з загрозливою швидкістю. І, як це виправити, вона просто не розуміла.

— Назаре, розберися сам! Я не можу, прямо зараз, мені треба кілька годин. — тихо сказала дівчина в слухавку.