Розділ 5

  Ніка стояла перед дзеркалом у ванній кімнаті й несамовито терла долоню жорсткою мочалкою, густо намиленою хазяйським милом. Шкіра вже почервоніла, пекла вогнем, але темно-сіра, смоляниста пляма під великим пальцем завзято не бажала зникати. Вона лише злегка зблідла, перетворившись на чіткий, похмурий відбиток, що вп’явся в епідерміс наче давнє татуювання.

— Нісенітниця... Це просто якась технологічна мазь або машизне масло з кавомашини, — прошепотіла вона власному відображенню.  

  З дзеркала на неї дивилася бліда дівчина з трохи припухлими від недосипу повіками. Її виразні блакитні очі спалахували тривожним, упертим вогником, а вибиті з неохайного ранкового вузла пасма русявого волосся спадали на плечі.

  Ніка піднесла долоню до обличчя і злегка вдихнула. Жодних сумнівів: крізь специфічний запах мила виразно пробивався чужорідний, соковитий аромат гірської соснової смоли і перегорілого заліза. Точно такий самий дим забивав їй легені у тому божевільному, неймовірно яскравому сні.  

  Вона струсила воду з рук, заплющила очі й глибоко вдихнула. Логіка й здорова прагматичність, які дівчина плекала в собі роками, вперто опиралися мимовільному страху. Людина, яка працює постійно від світанку до вечора, контролює постачання, виплачує кредити й постійно перебуває в стресі, здатна й не на такі галюцинації. Правда ж? Мозок просто зіграв із нею у злу гру, матеріалізувавши нічний психоз через випадковий бруд, який вона могла зачепити ще ввечері, коли замикала кав’ярню.

— Працювати треба менше, ось і все пояснення, — мовила вона вглиб порожньої квартири, рішуче витираючи руки махровим рушником.

  Ранкове місто зустрічало її гомоном, блиском трамвайних колій та пахощами квітучого бузку, що звисав через паркани старовинних вілл. Проте в кав’ярні «Мідна Турка» день із самого ранку закрутився в хаотичному, безжальному танці.  

  Коли Ніка відчинила масивні дубові двері, в залі її зустрів не звичний затишний аромат щойно змеленої арабіки, а тривожне, переривчасте шипіння. Біля масивної двопостової кавомашини, зхопившись за голову, метушився Назар.

— Ніко Олександрівно! Вона розгерметизувалася! — майже в розпачі вигукнув хлопець, показуючи на манометр, стрілка якого безпомічно впала у червону зону. — Тиск пари впав хвилин двадцять тому. Я спробував спустити повітря через клапан, а звідти як бризне гаряча вода!

— Спокійно, — Ніка миттю скинула плащ, кинула сумку на стілець і, не знімаючи світлої блузи, закрутила рукави. — Ти перед тим клапан тиску перевіряв?

  Вона спритно дістала з нижньої шуфляди розвідний ключ та набір викруток — інструменти, які власниця маленького бізнесу навчилася тримати під рукою краще за будь-яку косметичку. Металевий корпус кавоварки був обпікаюче гарячим, від нього віяло сухою парою.

  Наступну годину Ніка провела на колінах біля стійки. Вона вправно відкручувала латунні гайки, прочищала забиті вапняним нальотом трубки та замінювала прокладку, забруднивши пальці в чорне густе мастило. Її русяве волосся остаточно вибилося з зачіски, а на щоці з’явилася темна смуга, але дівчина навіть не звертала на це уваги. Фізична праця й зрозуміла, заземлена проблема достеменно вибивали з голови спогади про величні замки, смолоскипи та зухвалих королівських спадкоємців.  

  Тільки-но машина з полегшеним зітханням випустила першу правильну струминку густого еспресо із золотавою пінкою-крема, як задзвонив робочий телефон.

— Ніко, це з обсмажувального цеху, — пролунав у слухавці сухий голос менеджера. — Зерно з Колумбії затримується на митниці. Надалі можемо запропонувати лише перуанську арабіку, але вона на п’ятнадцять відсотків дорожча. Або чекайте до кінця наступного тижня.