17. Зірветься? Чи... ні?

Пізно. Вже надто пізно!

— Лео? Ти куди?!

"Що з ним?" — легким ехом пронеслися її думки.

Ні-ні-ні! Не з нею! Тільки не з нею! Вона не заслуговує цього! Особливо після такого її ставлення.

Я різко зірвався з місця. Зібрав останні сили в кулак, щоб добігти до іншої кімнати. Ноги все ще підкошувалися.

— Лео?!

Впав. Коліна вже не трималися самі.

Голод погіршав...

Трясця, я ж і так був голодним! А після того, як віддав їй більшу частину своєї енергії... стало тільки гірше!!

— Лео?!! — знову гукає. — Ти як?!

Почув, як вона заворушилася в ліжку. Мій слух та нюх удвоїлися. Це погано! Я чую її запах скрізь!! Він потрапляє всюди!

— Що сталося?

Мої вуха заворушилися. Вона встала з ліжка! Ну так, чого ти дивуєшся?! У неї вже з'явились сили після того, як пожерла твою енергію...

Я вчинив тупо. Тупо-тупо! Як же тупо!

Гримнув головою в стіну. Вона точно втече. Проте це точно не буде моя вина. Ті троє вже для мене живі трупи.

— Лео? Можна увійти?!

Що? Вона дурна?!! Не тікає? Нафіга їй до мене?!

Я підняв тремтячу руку та замкнув двері на ключ, стоячи на колінах.

— Не смій заходити!

Почув, як вона тільки добігла до моїх дверей.

Що з нею не так взагалі?!

— Лео, що з тобою відбувається?!

— Згинь.

— Я нікуди не піду.

— Та за що?

Вона не розуміє, що, стоячи так близько до моїх дверей, лише погіршує мій стан?

Тепер її запах просочується крізь дерево дверей надто добре. Спокуса відчинити їх надто велика...

— Відвали подалі, дурна!!

— Ні, поки не скажеш, що з тобою!

— Трясця, як же ти бісиш своєю впертістю!!

Опустив очі на свою руку. На той самий палець, до якого щойно випадково торкалися її губи при годуванні.

Не думай про це!

Але якщо допоможе ще стриматись на деякий час?

Темно-зелена хвиля рухалась на моєму вказівному пальці. Слід її енергії так легко залишився.

Вдихаю. Немов досі відчуваю тепло її губ.

Ммм... Як же хочеться спробувати...

Ні. Борися!

А до фіга це все!

Я різко вкусив себе за палець. Біль допоміг не втратити самовладання повністю від її смаку.

Енергія Марти надто солодка. Злегка приторна, але в той же час з гірчинкою. Який характер, такий і смак.

— Лео?

Трясця, вона ще там? Я вже забувся...

— Ммм...

Ні-ні, кусай. Кусай, щоб не перейти межу!

Я прокусив палець ледь не до крові, проте... все одно піддався. Провів язиком по тому місцю. Облизнув. Ковток був такий важкий, але я все одно відчув це.

Як же смачно... Вперше відчув її чіткий смак, а не як тоді, розбавлений водою з її чаю.

Не дивно, що ті троє пожерли її енергію й не поділились зі мною. Я б теж не став. Проте... Як тільки вони не побились між собою?

Я б не зміг і найменшу її часточку віддати комусь ще...

— Ах...

Про що я думаю? Та не скуштувати цього ще раз просто не зміг. Знову облизнув. Трясця, та я скоро з'їм свій палець! Відкушу разом з фалангою!

— Лео... Я можу чимось допомогти? — знову не полишає спроб та наївна.

Ох, не знає, з чим хоче "допомогти".

І в момент, коли я думаю, що вже не витримую... моя рука сама потяглася за клямкою дверей.

Коментуйте. Підписуйтесь. Лайкайте. ♡♡♡