12. ЯК утворився Дар? (як зректися?)

ВИ НЕ ГОТОВІ ДО КІНЦЯ ЦІЄЇ ГЛАВИ! ОТ НЕ ГОТОВІ!! ТРИМАЙТЕСЯ!)

ЛУКА

— Як таке можливо?! Якщо Дар виведений штучно, то як тоді Марті позбутися його?

— Лука, ти задаєшся невірним питанням. Не "як", а "скільки часу це займе"..

— Що?

— Я знаю, наскільки це складно... Майже неможливо. Мені на це знадобився практично цілий рік! А у Марти... Скільки часу у неї триватиме це під час викрадення?

Я завмер. Дихання навіть не збилося, воно немов просто пропало з легень...

— То що саме вона має зробити? Взагалі, краще розкажіть, що ви для цього зробили самі?

— Тобі це не сподобається... — різко випалює.

— Та все одно скажіть!! — уже викрикнув, не стримавшись.

Міріам здригнулась.

— Вибачте... Я просто надто хвилююсь за неї... Як вона? Мені взагалі немає доступу ні до думок Марти, ні бодай найменшої інформації про те, де вони можуть її тримати!

— Скоріш за все, вони тримають її не на Землі.

— А?

— Ти, мабуть, бачив, як вони її телепортували чи щось таке, коли викрали. У них є доступ до різних вимірів.

— Звідки вам це відомо? Теж є в цій книзі? — нервово потер палітурку з надписом "Дар".

— Ні. Я знаю, бо мене теж колись викрали Темні Тіні.

— ЩО?!

— Так... Це жах... В той день я лишилася Дару, а заодно... І свого коханого. Назавжди.

— Як... Як це трапилось?

Вона відійшла в бік, наливши склянку води, та випила залпом, немов це було віскі.

— Я не можу розповісти тобі, через що я пройшла. Принаймні поки що я не в стані знову зануритись у ті події, але... можу сказати, що робити Марті і те, як виник Дар. Що обираєш першим?

— Як виник Дар?

Я вже на підсвідомому рівні боявся почути, що їй потрібно зробити, бо відчував — це щось, що точно розіб'є мене ущент...

— Ти ж уважно прочитав все у книзі? — вказує пальцем.

— Так...

Книга була доволі коротка та мала, всього лиш 5 сторінок. Та щось було обірване, по відчуттю... Не все відкрито там розказано.

— Відкрий її знову.

Я мовчки відкрив темно-вишневу книгу з темно-зеленим надписом "Дар".

Провів пальцем по темно-зеленому тексті ледь не на кожній сторінці, та все одно не вірив... Не міг повірити, що якась повчальна дитяча легенда для неслухняних дівчаток змогла стати реальністю. (В главі "Гори" вже заторкнулася тема легенди.)

Перечитував вже втретє:

"Колись давним-давно в одному дальньому селищі почався голод і мор. Всі жителі ніяк не могли зрозуміти, що або ХТО став причиною цього."

А подумати, що це просто лінь їхніх робітників на городі або непогода? Ні... Далі буде. Їх дибільний висновок вас здивує.

Неприємно. Гидко здивує.

"Через якийсь час хтось... Скоріш за все, якийсь роботящий чолов'яга, звинуватив у всьому дівчину по імені Аміне. Всі знали її сильну вроду, легендарні темно-зелені очі, що сяяли навіть в пітьмі."

Ну звичайно... У Марти теж такі очі. А в ті часи усіх дівчат та жінок з зеленими очима або рудим волоссям вважали відьмами і спалювали на кострі.

Ну що сказати... Дибіли завжди є, були і БУДУТЬ. Як серед чоловіків, так і серед жінок.

Так от...

"Всі знали її сильну вроду, легендарні темно-зелені очі, що сяяли навіть в пітьмі. Проте так само сильно всі знали про її неприступний та впертий норов. Характер дівчини був настільки важким, що вона відмовляла усім, хто хотів свататись до неї."

Нічого собі... І це все, що було потрібно в той час, щоб сказати, що в дівчини важкий характер?! Та в наш час КОЖНА дівчина перебирає вибором в партнері, не тільки панянки, містянки... І воно зрозуміло чому. Тобі з тою людиною жити потім все життя!

Правда, Марта точно довго не думала перед тим, як запропонувати мені жити в неї вдома після трьох днів знайомства... Пхах! Все завжди пояснювала своїм Даром. "Я точно "бачу", що ти не нашкодиш мені, Лука". (Все описано в Дар 1.)

"І після вже сотої відмови в сватанні Аміне одному з найзаможніших вельмож, який міг врятувати її голодуюче селище... Люди вийшли з вилами на її дім, почавши звинувачувати її та її матір у всьому. Навіть смерть батька приписали їм обом.

А хтось взагалі розпустив чутки, що Аміне проводила якісь ритуали на голод в їхньому селі, а також те, яка вона неслухняна навіть до своєї матері. Це неподобаюча поведінка для юної діви, — говорили всі вони з вилами в руках."

Ага, немов самі демонструючи дійсно подобаючу поведінку!!

"І хтось раптом вибіг із натовпу і закричав прямо до Аміне:

— ТИ маєш стати більш покірною людям, як і всі жінки тут! Жодна жінка не може не бути працьовитою та не слухатися старших!

На що сама Аміне повелась доволі непередбачувано...

— Ви не знаєте мене. Не знаєте, як я живу насправді. Але якщо я відьма... Прокляну ВАС всіх!

Натовп здригнувся.

— Кожен, хто підніме руку чи вилу на мене або мою матір... Тут же заживо згниє у всіх на очах.

І в цю ж мить пробила блискавка на небесах, немов підтверджуючи її слова.

Усі чоловіки (о, то нападали лише чоловіки?) злякавшись сили Аміне, кинули вила, та хто куди навтіки.

Ніхто не наважувався підійти до її дому, але... Пішла молва про дивного чаклуна по всьому селищу."

Тут я помітив, що далі сторінка обірвана. Якраз з інформацією про того чарівника.

І текст, який залишився, такий:

"Люди селища побігли в печеру до загадкового чаклуна, просячи його прогнати Аміне та її матір з їх селища. Або вбити їх обох його силою, проте...

Чаклун загадково посміхнувся і сказав:

— Ви більше не захочете, щоб вона зникла чи померла... Ніхто не захоче. — і змахнув рукою в небо.

Сильні блискавки промайнули над домівкою Аміне і її матері. Люди зглядалися з надією, уже подумавши, що вб'є її, але...

Блискавки набрали темно-зеленого відтінку та врізалися в дах будинку. Хатинка не згоріла, не димілась. Здавалося, навіть дах був неушкодженим, немов та блискавка мала незвичайну природу і дію."