9. Провокація думок...

(події  9 глави відбуваються одразу після 8, але 8 я поставила першою бо здалося вона краща для ролі ознайомлення з сюжетом в мить) так що можете пригадати чим скінчилась 8 глава)

— НІ-НІ-НІ! — грізно завопила, вперше розжавши кулачок повністю.

Виделка різко випала, цокнувши підлогою, а я вже лежала ні жива, ні мертва...

— Ахахах! — враз розсміявся той, нарешті повністю відпустивши мене. Коли темна постать повністю піднялася з мого ліжка та відійшла у бік, я вперше вдихнула повітря в легені глибше...

— Ти... Та ти ж...!!

— Я не можу-у-у... Ти настільки чутлива там?!

— Ні... — проте ховаю пальці на обох руках, стиснувши в кулачки, та звела руки ліктями за спину.

— Повірити не можу! Ти дійсно... Так реагуєш навіть на найменші доторки лише до пальців рук? — вже сміявся менше, намагаючись стишити сміх великою долонею на лиці.

Колись... Дехто мені їх обхопив так само, проводив пальцями довго і прямо по внутрішній стороні долоні! Тоді я думала, що гіршого за внутрішню сторону немає, але коли уявилось, як Лео міг торкнутися губами до пальців... То серце аж заболіло, закололо!

Бляха...

— Це нормально? Ти нормальний?!

Та я думала, дійсно СКОНАЮ ПРЯМО ТУТ! А йому смішно?!!

— Ахах! Так, дуже смішно, — вкотре відповів на мої думки.

Все чув... ВІН ВСЕ ЧУЄ! Завжди...

Усвідомлення цього тепер накрило мене з новою силою. Навіть якщо більшість моїх думок він може ігнорувати, це не значить, що не чує мого внутрішнього голосу.

— Н-не знущайся!! — кричу вже безпорадно.

— Ахах, добре, добре! Не буду... — намагався стримати сміх та не зміг, — вибач! Ахах! Але бачила б ти себе щойно!

Я скривилась в гнівній гримасі.

— Ну давай, давай! Позли мене ще трохи, паскуда ти чорна! (Тінь мається на увазі)

Сам же казав, що злість дає мені сили, виробляючи енергію. Ну ну. Давай. Позли мене ще, прóшу), — випалюю йому в думках, звузивши очі. — Смійся! Сміється той, хто сміється останнім, — тихо процідила внутрішнім голосом.

Він враз застиг. Навіть сміятись перестав.

— О, нарешті! — задоволено шкірюсь в посмішці, перевернувшись в ліжку. — Ахах, що це? Перелякався вже?

Знає, на що я здатна у гніві. Лука точно знав! Тому й ледь лишився живим, бо беріг мої нерви.

Все. Таємниця розкрита (як в книзі Дар1 було описано тоді). Зрозуміло, чому я завжди відчувала себе сильнішою буквально за будь-кого, коли у гніві. Гнів немов завжди мене окриляв. Це теж моя сила? Додаток до дару?)

Цікаво... ))) Дякую, що відкрив мені це, Лео.

— Не дякуй, — різко випалив.

Щось уже не такий радий від читання моїх думок, еге ж?

— Добре, все. Мовчу.

— Ооо ні-ні! Не мовчи. Давай позли мене іще!

Та він враз просто почав виходити з приміщення.

— Що за... Ні! Ти ку-куди? Стій! — голос чомусь знову затремтів.

Темна тінь завмерла, повернутою до мене спиною. Мовчить. Продовжив іти.

— НІ!! Бу-будь ласка...

Він мій єдиний шанс!

Раптом наважуюсь уже, коли він торкнувся дверей.

— ЛЕО!

Постать завмерла. Спина напружилась.

— Не клич мене по імені!! Не смій. — монотонно вимовив, навіть не обернувшись. Уже виходив за двері!

— І що тоді буде? Лео... Лео! О, мій Лео.

Він же чує мої думки... Можна використати це проти нього ж!

Мені подобається блакитне світло твоїх очей.

Ніяк не зреагував?! Двері замкнулись.

А ще... Голос. Твій голос такий палкий та... Теплий. Немов вогонь гарячий...

— Ти витратиш дарма свою останню енергію і просто... заснеш, — враз чую з-за стіни його голос. — Тому закрийся і НЕ думай.

Ага, все-таки чує мої думки навіть на відстані, як і Лука! Навіть крізь стіну.

Чудово...)

Твій голос обпалює мою шкіру кожен раз, коли чую. Навіть якщо на відстані... — продовжила.

Нуль дій. Нуль реакцій. Тиша...

Байдуже, якщо засну! Їм все одно необхідно зберігати мене живою, тому, якщо що, прибіжить до мене сам як миленький! Пхах!

— Ох, за шо мені це? Чим я так згрішив? — враз двері відчиняються. — Ти настільки впевнена, що всі зобов'язані до тебе припертися як миленькі?

— Ні. Всі, може, й то ні, але от ТИ — так. Завжди. — провокативно ухмиляюсь нахабно, не відриваючи очей від його.

— Блакитна! Ти нариваєшся! — нервово сичить, стиснувши ручку дверей. Проте вже... Увійшов.

Маятник все одно перехилився на мій бік. Як завжди. Я отримую те, що хочу. Завжди.

Його погляд ще більше змінюється після моєї нахабності в думках.

— Оу, справді? І на що? М? — перепитую. — На що ж я нарива-... — мова збилася, бо він... — Ах?!!...

(Наступна прода прямо завтра знову в 15:00 13 липня)