Глава 36. Прокляття.

Проводити Влада вийшли усі. Я дякувала йому за порятунок, він дякував відьмам, всі обіймалися.

Коротше, звичайне прощання.

Він не сказав «Чекаю», не сказав «Приїжджай», не сказав «Давай разом...» Але мені це й не потрібно. Навіщо слова, коли справи говорять про все? Він, не замислюючись ні на мить, закрив мене від срібної кулі, що летіла у серце. Замість мого підставив своє. Тоді він не думав про те, що я йому подобаюсь, що він хоче бути зі мною. Він просто бажав, щоби я жила. І зараз він залишає мене з відьмами у повній впевненості, що цим захистить від прокляття. Адже він не читав щоденник Елізабет і не знає, що я можу все виправити. Ніхто, окрім мене, не знає про це. У свій час, коли розшукували нащадків Елізабет, Яровид сподівався на це, але ніхто не знає напевно, що зняти прокляття можливо.

Втім, можливо, відьми вже знають, адже я віддала Флорі щоденник і певна, що цікаві сестрички не забарилися з читанням.

Влад обернувся вовком, махнув хвостом і рвонув у бік селища. Як зрадіють перевертні, коли побачать його живим та здоровим! Хочеться бути з ними у таку мить... Я все пропускаю. Та й нехай, чим швидше я навчуся контролювати силу, тим швидше відьми дозволять мені поїхати до Полоцьких. Мені здавалося, що я контролюю її, але вчорашні події показали, що все не так. Про це досі свідчили вивернуті з коренем дерева та повний бедлам навколо захищеної території. Добре, хоч встояв замок-вілла, і вони не залишились без даху над головою.

Така невправна відьма з мене… Проте, маю бути вдячною, неконтрольований викид сили закликав сестер, і вони встигли врятувати Влада. Помислити не можу, що могла його втратити.

Отже, все йде, як треба.

Відьми теж, хмикаючи і хитаючи головами, оглянули розруху.

- Я розумію, що мені вчитися та вчитися, - покірно схилила голову я.

- Та вже ж, - кивнула Таміла. – Тепер над відновленням природи попітніти доведеться. Але не сьогодні.

Я старанно займалася під керівництвом сестер до пізнього вечора. Навіть не заїкалася ні про що. Люція сама сказала:

- Перевертні повернулися до маєтку.

Я полегшено зітхнула. Ось і добре. А то я трохи хвилювалася, що Рад чи ще хтось не дослухаються здорового глузду, захочуть повернутися за мною. Але я ясно дала зрозуміти, що залишаюся з відьмами з доброї волі. Та й Всеволод повинен їм пояснити, що мені треба вчитися контролювати свою силу.

Наступного ранку відьми телепортувалися по своїм місцям роботи, а я вирішила посилено виконувати цілий день доступні мені вправи.

Я наполегливо, але зовсім безрезультатно, якщо чесно, клацала пальцями, намагаючись запалити свічку, як раптово у кімнаті з'явилася Таміла, а за нею і інші відьми.

В чому справа? Вони настільки не довіряють мені і бояться, що, як тільки залишуся одна, я знову щось накою? Чи щось трапилось? – тривожно забилося серце.

Я, чесно, перелякалася не на жарт. В голові вже крутилися різні страшні здогадки. Але сестри не виглядали засмученими.

- Що сталося? - з деяким тремтінням в голосі запитала я.

- Нічого поганого, не тремти, - Таміла кинула на тумбочку сумочку. – Просто ми взяли відпустки.

- А, щоб займатися зі мною? Дякую! - Чудова новина, так я швидше зможу опанувати необхідні навички.

Таміла сіла в крісло, граціозно витягнувши ноги в тонких панчохах, а Флора і Люція стали поряд з обох боків.

- Бачиш, Горобчику, - продовжила Таміла, - ми прочитали щоденник Елізабет.

- І?

-  Це, і справді, щоденник нашої далекої пра-пра-пра… Він, і справді, зачарований. І, якщо щоденник, як ти казала, сам вибрав тебе, то ти зобов'язана зняти з Полоцьких прокляття.

- Так, він випав мені просто під ноги. Тоді я думала, що це випадковість, але зараз, коли я знаю, що є нащадком Елізабет Бейлер, то сама збиралася повернутися до Полоцьких, коли трохи навчусь керувати своєю силою.

- Тим більше, що на тебе там чекає той, хто готовий віддати за тебе життя, - лукаво нагадала Флора.

Я посміхнулася, представивши чарівну посмішку Влада.

- Так, я зроблю все, щоб наблизити цей момент.

- Я думаю, - Таміла позіхнула, прикривши рота долонею, видно, всю ніч щоденник читали, - що слід це зробити завтра.

- Завтра?! – Я була просто шокована заявою відьми. – Але ж... А як же з моєю силою? Ти сама казала, що знову може бути неконтрольований викид!

- Так... Так... Треба, щоб за тобою хтось приглянув... Доведеться нам вирушити в дорогу всім разом.

- Разом?! - Я навіть не розглядала такий варіант, не думала, що відьми захочуть допомогти.

- Ти проти?

- Зовсім ні! Я просто не чекала такого... щастя!

Сестри посміхнулися.

- Тоді сьогодні посилено тренуєшся, а завтра – у дорогу!

- А чому не сьогодні? - Я знахабніла, звісно.

Поки не знала, коли знову зможу побачити дороге обличчя Влада, просто намагалася наблизити цей момент, але тепер… не можу чекати!