Глава 35. Влад.

У них вийшло!

Це я зрозуміла, коли двері чаклунської зали, за якими я маялася, як родичі перед входом до операційної, відчинилися і вийшла втомлена, але усміхнена Флора. Вона простягла долоню і легко вдарила по моїй.

- Житиме, - шепнули потріскані губи.

Так, моїм сестрам вдалося витягнути Влада буквально з того світу. Вони зуміли перемістити срібло назовні організму, і тепер уже сили перевертня розпочали процес відновлення самостійно.

Мені дозволили лише у двері заглянути, коли закінчили. Він лежав тихий, блідий, шалено гарний, з перев'язаними грудьми, що нічим на вигляд не відрізняється від звичайної потерпілої людини. Але Таміла переконала мене, що все йде своєю чергою і до вечора він повинен прийти до тями. Так хотілося зазирнути у його очі, почути голос, торкнутися, побачити посмішку. Але... треба вчитися чекати.

Я тільки й шепотіла «дякую», боялася на відьом очі підняти, адже я перед ними винна. Але довелося. Мене викликали «на килим». Точніше, до їдальні, де нещодавно, коли я тільки-но потрапила до відьом, мене пригощали бутербродами з кавою і розпитували. Так само було і цього разу. Обстановка розслабила, гарячий напій підбадьорив, і я розповіла все, як є. Про щоденник Елізабет, про свої муки і сумніви, про те, що боялася їхньої реакції...

- Все складно, - зітхнула Таміла, відсуваючи чашку. - Я навіть не можу припустити, як би ми вчинили, якби ти сказала раніше, що хочеш звільнити перевертнів. Швидше за все, ти мала рацію, ми б тебе не зрозуміли. Але зараз... Коли ми побачили, що цей юнак закрив тебе, відьму, своїм тілом, буквально віддавши за тебе власне життя... Це допомогло і тобі зрозуміти, чия ти справжня обраниця, і ми подивилися на перевертнів іншими очима. Отже, все склалося саме так, як і мало. І тобі нема в чому себе звинувачувати.

Неначе камінь звалився з серця.

- І що тепер?

- На твоєму місці я б продовжила навчання. А то якась відьма-недоучка вийшла. Сили неміряні, а вжити їх на користь не вмієш. Ось, навіть коханого врятувати не могла.

Я повісила носа:

- Що ж... ти права.

- Тоді не будемо марнувати часу, - задоволено ляснула у долоні Люція. Правда, нам після лікування твого красеня потрібний відпочинок. Тож ми будемо лежати на диванах, а ти – працювати.

І я до самого вечора під наглядом сестер ганяла кульку енергії з однієї руки до іншої. Ох, нелегке це навчання...

А ввечері прийшов до тями Влад і мені дозволили відвідали коханого. Я прийшла до нього не з квітами і не з апельсинами. Я прийшла до нього з біфштексом, який приготувала Люція, щоби прискорити регенерацію.

Я, напевно, виглядала жахливо, бо хворий зустрів мене словами:

- Щось ти пір'ячко опустила, Горобчику!..

Як же хороше чути його голос!

- Я так боялася за тебе...

Я підійшла, сіла поруч і увіткнулася йому в плече. Не треба було жодних слів. Він просто обійняв мене однією рукою і лоскотав губами волосся.

Мені навіть не довелось нічого розповідати. Флора та Люція, змінюючи пов'язки, вже встигли принести останні новини.

- Ой! - підхопилася я. - Біфштекс! Люція приготувала, сказала, що тобі для прискореної регенерації потрібне м'ясо.

- Мене врятували відьми! Ніколи б навіть не повірив у таку нагоду, - Влад слухняно відкрив рота, щоб я поклала шматок. - А вони досить симпатичні...

- От би штовхнула тебе зараз, якби можна було, - образилась я. - Ти тепер не мусиш на різних відьом заглядатися. У тебе є своя.

- Моя? – перепитав Влад.

- Твоя особиста відьма. Не відкараскаєшся. І на інших не задивлятись! – пригрозила пальчиком.

- Та я й не задивляюсь. Просто оцінюю, адже вони - твої сестри. І вони вродливі, як і всі відьми Бейлер. Та, однаково, ти – най-най!

- Найдурніша, найнездібна і найнерозважливіша?

- Ні. Найсміливіший, найвідчайдушніший і найвірніший горобчик. Ти ж життям ризикувала, щоб урятувати мого батька та Тихомира.

- Я не могла інакше...

- Ось і я про це.

Попри біль та слабкість його очі сміялися.

Так, годувати треба мого страждальця, щоб швидше відновився.

- Давай ще шматочок... Рота відкривай.

- М-м-м-м... Дуже смачно. Тобі слід повчитися у сестри готувати м'ясо.

- А може, я й сама вмію? Чому думаєш про мене погано?

- Вмієш, правда? – зрадів перевертень.

- Ні, - зітхнула я. - Доведеться вчитися. Однаково я у відьм надовго застрягла. Вчитися треба не тільки м'ясо готувати, а й чаклунськими силами користуватися за призначенням, а не вивертаючи дерева і не висушуючи озера.

- Так, Люція розповідала, що ти там наробила.

- Нічого, навчуся. Років через... надцять.

- Нє-є... Так не піде, - почав протестувати Влад, але я заткнула йому рота наступним шматочком смачнючого біфштексу.