Глава 30. Перевертні.

Наступного ранку мої новоявлені родички вирушили, як зазвичай, на роботу. Для цього їм не потрібно було стрибати в колодязь. Вода використовувалась лише для далеких подорожей чи переміщень у місця, де раніше не бували.

Наприклад, у вихідні ми просто пірнули в залі, а виринули недалеко від берега на одному з Карибських островів. Вдосталь накупалися і підсмажились на сонці, сходили в місцевий бар, коротше, добре провели час. І така відьомська здатність мені дуже сподобалась, не потрібні ні літаки, ні візи, щоб подорожувати куди завгодно. Щоправда, пірнання під воду для мене знову було неприємним і лякаючим, але, гадаю, до цього можна звикнути. До того ж, щоб самій так телепортуватися, мені ще вчитися довгі роки.

Для «поїздок» на роботу та в інші місця, які відьми часто відвідують, ними давно були встановлені міні-портали, через які мої родички моталися туди-сюди. Це було для них не складніше, ніж вийти в сусідню кімнату. От і сьогодні після сніданку сестри розійшлись по своїм справам, помахавши мені на прощання.

Залишившись сама, я приступила до пошуків браслета-ключа. Не може бути щоб не було запасного. Адже ми завжди, вставляючи новий замок, дбаємо про те, щоб були ключі про запас.

Закритим для мене був тільки зал із колодязем, бо він служив для чаклунських занять. Решта приміщень була відкритою. Я методично і дуже акуратно переходила з кімнати в кімнату, переглядала всі шафи та тумбочки, щоб відьми не здогадалися, що я це робила.

Зрештою, я знайшла те, що шукала, зовсім навіть не заховане, а у великій різьбленій скриньці на камінній полиці. Там, серед інших прикрас та магічних дрібничок, спокійно лежали аж три такі браслети! Я тільки погладила обсидіанові намистини, виразно відчуваючи сплячу в них силу, і залишила на місці.

Перший крок зроблено. Тепер я зможу, якщо виникне така потреба, відкрити усі замки, не питаючи ні в кого дозволу, і це дуже тішило моє его. Поки що я, правда, не збираюсь цього робити, бо мені треба вчитися контролювати силу. Але я досі не впевнена повністю в щирості моїх родичок, незважаючи на їхнє привітне ставлення. Все ж таки вони тримають мене під замком, хоч і виправдовують це необхідністю, і брехали (або недомовляли) про перевертнів, які охороняють садибу, що насторожує.

Чи усю правду вони говорять мені зараз? Коли тебе обдурять раз, ти починаєш недовіряти, і важко щось із цим зробити.

Другою перешкодою були перевертні, повз яких не прослизнути, хоч ти матимеш сотню ключів. Я вийшла надвір. Вовкулаки, побачивши мене, гарчали і кидалися, клацаючи гнівно зубами. Та це й зрозуміло, зараз я для них – одна з ненависних відьом, що тримають їх у полоні. Але в мене в голові склалися шматочки калейдоскопа, і я мала перевірити версію, що народилася...

Кілька років тому перевертні, що бісяться зараз на зачарованих ланцюгах, без жодної причини напали на житло відьом. Швидше навіть не напали, а просто нишпорили навколо, шукаючи зустрічі.

Кілька років тому батько «моїх» перевертнів, Яровид, дізнався звідкись про місцезнаходження нащадків Елізабет Бейлер. Зі своїми друзями, чоловіком Мстислави Тихомиром, і циганським бароном Штефаном, вони вирушили до відьом, щоб просити їх зняти старе прокляття. Батько Гришка повернувся один, швидше за все, він просто був на шухері, і відьми його навіть не помітили. Що там сталося, ніхто вже не розкаже. Та не може бути, щоб це було простим збігом. Гадаю, що два диких вовка на ланцюгах – Яровид і Тихомир. Циганський барон Штефан вирішив, що його друзі загинули, і повернувся додому, адже він не міг протистояти трійці сильних відьом. А відьми не вбили перевертнів, але позбавили їх можливості нашкодити.

Складається все! А якщо це справді Яровид і Тихомир, я не я буду, якщо не допоможу їм повернутися додому! Адже рідні за ними журяться, гадають, що вони загинули. Та й самі вони зла відьмам не бажали. Просто так склалися обставини, що їм не вдалося поговорити та зрозуміти один одного. Все могло бути інакше, але склалося саме так.

Питання тепер, наскільки вони «здичавіли»? Чи залишилося в них хоч щось людське? Таміла сказала, що ні. Але що вона знає про перевертнів? Це тільки при перших оборотах звір може взяти гору. А вони вже літні, досвідчені, своїх вовків уміють контролювати. Так, багато років вони не оберталися людьми, але, можливо, до їхньої свідомості ще можна достукатися!

Я наблизилась до перевертнів, залишаючись на безпечній відстані, присіла навпочіпки і почала співати колискову. І звірі потроху затихали, жалібно повискували і нервово шкребли кігтями асфальт.

А потім я почала з ними розмовляти. Я розповідала про стійку Мстиславу, яка взяла на себе відповідальність за дві сім'ї, про Іскру, яка підросла і перетворилася на чутливого цікавого підлітка, про Всеслава, який пішов з дому, бо прагнув свободи, про Радобора з його нордичним характером, про привітного Всеволода. Навіть про Безвухого Борислава. І знову співала колискові.

Коли я замовкла, перевертні лежали, примостивши голови на лапи, і з розумних тужливих очей котилися сльози.

Я посміхнулась і закліпала, бо в мене теж мимоволі виступили сльози на очах, підвелася. Вовки підхопилися, тільки вже не кидались на мене, а дивилися вичікувально.

- Ти – Яровид? – тицьнула я пальцем у того, хто був ліворуч.

Вовк хитнув головою, ніби говорячи «ні» і повернувся у бік побратима.

- Значить, ти?