Глава 25. Підземелля. 4.

В цілковитій тиші лунали наші кроки. Обкладений каменем тунель, на диво, був сухий і навіть не затягнутий павутинням. Минулого разу, коли я намагалася втекти, розглядати його мені не було коли, але зараз я перейнялася таємничістю стародавньої будови. Цікаво, чиїх рук цей витвір?

- А хто збудував цей підземний хід? – Власний голос здався мені несподівано дзвінким та різким.

- Ніхто не знає. Якісь давні цивілізації. Наш предок Гліб Полоцький випадково знайшов його на своїх землях і вирішив використати, збудувавши поверх маєток. Це було близько трьохсот років тому. А скільки років самому тунелю - боюся, ніхто вже тобі не скаже. Ось, дивись, впізнаєш це місце?

- Не знаю, що я маю впізнати, здається, тунель скрізь однаковий. Але гадаю, саме тут ти мене наздогнав, коли я намагалася втекти?

- Точно! Ти була така перелякана... Пробач, що я не відпустив тебе ще тоді... Все для тебе могло скластися зовсім інакше...

- Минулого не повернути...

- Ми всі робимо помилки. Я не хотів, щоб тобі було завдано хоч якоїсь шкоди... Пробач, я був надто самовпевнений. Я думав, що зможу захистити тебе від брата, а ти мало не постраждала від рук Борислава. Якби ти його не ошпарила, ми могли б і не встигнути... Ти - дуже сміливий Горобчик.

- Все сталося само собою, мені навіть замислитися не було коли... Гадаєш, він уже заспокоївся.

- Сподіваюся на це, хоча й не дуже. - Влад перевів погляд у глибину тунелю. - А... пам'ятаєш, що в цьому місці ще сталося?

Ще б я не пам’ятала!

- Ти поцілував мене.

- Пам'ятаєш, - перевертень розплився в усмішці і погляд його ясно говорив, що він не проти повторення.

Може, він через це і повів мене сюди, щоб спокусити? Ой, мамо, а я, наївна, потяглася за ним у підземелля. Я різко відвернулася, кинувши недбало:

- Йдемо далі?

- Ходімо, - Влад потягнув мене за руку.

Якийсь час ми рухались мовчки, кожен думав про своє. Я розмірковувала про те, що, може, розумніше було б повернутися. Але не хотілося показувати свій страх, та й цікаво все ж таки.

- А зараз ти побачиш щось чарівне, - прошепотів Влад, пропускаючи мене вперед і піднімаючи вище ліхтар.

З вузького тунелю ми вийшли у досить простору печеру, у центрі якої виблискувала вода. Озеро! Справжнісіньке підземне озеро! Воно здавалося темним і густим, мов нафта, але відчувався лише запах вогкості.

- А чому вода така чорна? - запитала я, міцніше вхопившись за руку перевертня.

Стало страшнувато, раптом з похмурої глибини вирине якесь доісторичне чудовисько?

- Просто тому, що тут немає сонячного світла. Це - звичайнісінька вода.

Я відпустила руку Влада і підійшла до краю.

- Тут навіть купатися можна?

- В принципі, так, - перевертень наблизився і присів поруч навпочіпки . – Але не думаю, що ти захочеш. Озеро дуже глибоке, прямо від берега починається урвище, та й вода занадто холодна.

Я торкнулася темної поверхні пальцями:

- Що ж...

- Але, хоч це й не місце для купання, по-своєму гарно тут, правда?

- Так, атмосферно, - погодилась я.

- Саме сюди, згідно із залишеними записами, Гліб Полоцький приводив відьму, яка наклала прокляття на його рід. Тоді він ще не знав, що кинуті в злості слова матимуть таку силу, і просто намагався домогтися кохання жінки, що сподобалась. І йому це вдалось. Гліб описує неймовірний час, проведений у цьому романтичному місці. Так, спочатку він утримував відьму силою. Але це були такі часи, коли жінка не мала свободи вибору, зазвичай, всі жінки повністю залежали від чоловіків. І те, що князь узяв її під своє крильце з боку могло здатися великою милістю. Але відьма хотіла волі. Гліб просто боявся відпустити її у світ, де з молодою вродливою дівчиною могло статися що завгодно. Він хотів захистити її... І він, таки, домігся її кохання.  Відьма покохала гордовитого князя, який лише поруч із нею ставав ніжним та турботливим. Тільки було пізно, прокляття почало діяти.

Влад задумливо дивився у чорні води. Сподіваюсь, мене він не захоче тримати силою, як його далекий предок? Досі, начебто, поводився досить чемно. Якщо не рахувати того поцілунку...

- А що там? – Я тицьнула пальчиком у темну дірку за озером.

- Там знов тягнеться тунель.

- Отже, можна обійти озеро і продовжити шлях?

- Можна. Але не варто.

- Чому? Куди він веде?

- Я не знаю, куди він вів раніше. Але Гліб Потоцький після того, як відьми через цей хід викрали його кохану, наказав підірвати його, тож, якщо піти далі, то натрапиш лише на купу каміння, тому нам краще повернутися, - Влад рішуче встав і потяг за руку мене.

Повернувшись до підвальної бібліотеки, він повернув стелаж і закрив замок.

- Навіщо замикати підземний хід, якщо виходу все одно немає?

- Так спокійніше. Але якщо ти захочеш знову прогулятися до озера кохання, то тільки скажи... - Перевертень після екскурсії катакомбами був задумливий і сумний, як ніколи, але тут він усміхнувся і підморгнув: - Ходімо на кухню! Після прохолоди підземелля захотілося випити гарячої кави із заварними тістечками!