Глава 25. Підземелля. 3.

Я піднялася до Іскри. Дівчинка, незважаючи на свої тринадцять років, захоплювалася малюванням та вирізуванням одягу для паперових ляльок. Вона збиралася стати дизайнером одягу та неодноразово залучала мене до створення нових фасонів. У дитинстві я теж любила таке заняття, тому допомагала Іскрі із задоволенням.

- Мені так добре з тобою, - притулилася до мого плеча дівчинка, коли ми закінчили колекцію суконь для вечірок для картонної ляльки з великими карими очима. - Я хотіла б, щоб ти залишилася з нами назавжди.

- Назавжди в гостях не залишаються, люба.

- Але... Ти могла б одружитися з одним із моїх братів!.. Їх аж троє на вибір.

Та що ж ви мене усі сватаєте?

- Іскро, це все не так просто, як тобі здається! Для заміжжя мають бути взаємні почуття, відносини. Потрібно вірити в чоловіка, як у самого себе!

- Ти досі сердишся, що Рад тебе викрав?

- Ммм… Є трохи.

- Але ж ти за дядька Григорія виходити все одно не хотіла!

- Та я б вже давно з ним розібралася. Розлучилася б, до суду подала, він би мені ще й компенсацію виплатив, щоб я справу не роздмухувала. Не ті зараз часи, щоб викрадати наречених. Зате... я залишилася б людиною.

- Але я теж перевертень! Хіба я не людина при цьому? – скипіла раптом Іскра. - У мене ще не було обороту, чим я відрізняюся від звичайної дівчинки? А після обороту, я, що, стану іншою? Поганою?

- Ні-ні, що ти, люба... Ти не станеш від цього гіршою чи кращою, ти залишишся сама собою. Просто ти виросла в сім'ї перевертнів, ти від народження готова до обороту, бо для тебе це природно. Мені ж, яка досі не вірила навіть у ворожок, дуже складно прийняти такі зміни в житті. Зрозумій...

- Розумію, - зітхнула Іскра. - Тобі потрібен час, щоб звикнути.

З коридору долинув веселий голос Влада:

- Довго ви там засідатимете, дівчатка? - Він зайшов розгонистим кроком зі своєю фірмовою усмішкою на обличчі. – Оу! Які гарні сукні! Іскро, з тебе вийде відомий на весь світ дизайнер!

- Мені Стелла допомагала.

- Стелла, так? Іскро, а можна, я вкраду у тебе Стеллу? Мені вона також дуже потрібна.

Дівчинка кивнула.

- Ходімо? - простягнув руку Влад.

Я махнула Іскрі і подала перевертню долоню. Так, нудьгувати мені не дадуть.

- І куди ми? - запитала я, коли ми вже спускалися сходами.

- Задовільню цікавість одного усюдисущого Горобчика. Ти ж хотіла дізнатися, куди веде підземний хід?

- Ага.

Ми зайшли до магічної бібліотеки і наблизились до стелажу, який служив дверима. Всеволод відсунув книги та різні предмети, що стояли на полицях. Там виявився якийсь хитромудрий замок із важкою клямкою.

- Це ви від мене такий ведмежий запір поставили? Щоб я не втекла? – поцікавилася я.

- Звісно, зараз ти, точно, не втечеш, Горобчику. Але тоді... Рад був у гніві.

Влад натиснув на стелаж, і той зі скрипом обернувся, відкриваючи прохід до темного коридору.

- То що, не страшно? - У руках перевертня з'явився великий ліхтар, він увімкнув світло, взяв мене за руку і ми рушили вперед.