Глава 25. Підземелля. 2.

Я вже жила у Полоцьких четвертий день і досить непогано ладнала з вовком усередині, але залишитися з ним наодинці поки не ризикнула б. Відчувала, що він ще досить сильний і затихає тільки через те, що відчуває силу перевертнів, які оточують мене.

Снідали ми зазвичай усі разом. Сьогодні після сніданку Рад покликав грати у теніс, за будинком на спеціальному майданчику було встановлено тенісний стіл.

- Ти віриш у прокляття? - запитав Радобор, відбиваючи м'ячик.

- Знаєш, раніше я ні у що не вірила, ні в біса, ні в бога. У перевертнів, до речі, теж.

- Перевертні, якраз, явище природне. Продукт еволюції. Наш вид виріс із людського, він більш досконалий.

- Ти так на це дивишся?

- А як інакше? Скоро ти сама зрозумієш. І цей закон, який забороняє обертати людей, є неправильним. Що поганого в тому, щоб стати міцнішим, спритнішим, отримати ідеальну регенерацію?

- Це питання не нам вирішувати. Гадаю, до таких змін людство ще не готове.

- А сама ти… Вже відчуваєш переваги нашої крові? Силу, міць?

- Острах, - продовжила я. – Поки що мені треба навчитися контролювати силу, яка зароджується, щоб вона не обернулася на зло.

Рад знітився.

- Ти сама знаєш, що іншої можливості зберегти тобі життя не існувало. Ти звикнеш, все буде добре.

- Що вам буде за те, що мене обернули на перевертня? – поцікавилась я.

- Поки що про те, що сталося, знає лише моя сім'я. Але таку таємницю втримати практично неможливо. Коли стане відомо - буде суд. Я думаю, що в суді ми зможемо відстояти своє право. Мстислава та й Всеслав будуть нашими захисниками і доведуть, що виникли надзвичайні обставини. Життя людини – це вагома причина відійти від правил. Але ти так і не відповіла на моє перше запитання. Ти віриш у це сімейне прокляття?

- Наскільки я зрозуміла, воно не дозволяє чоловікам вашого роду побудувати сім'ю та бути разом із обраницею.

- Я гадаю, це просто стара казка. Легенда.

- Але й від твого батька пішло три дружини!

- Можливо, річ у його характері? Він був досить суворим і непримиримим. Я не пам'ятаю, щоб він грав із нами, коли ми були дітьми, чи возив гуляти до парку. Тільки виховував та виховував...

- Не мені судити.

- Але, якщо прокляття не існує, якщо все – просто казки, або, коли й було, то «вивітрилось» із часом, чому ми повинні залишатися самотніми? Батько одружився тричі, а на нас рід повинен завершитись? Це несправедливо! Ні, нехай брати, якщо хочуть, відмовляються від свого щастя, але я не буду! Я продовжую вважати тебе своєю обраницею і домагатимусь твоєї любові!

Я закашлялася та пропустила м'яч.

- Я не готова зараз про це говорити. І... краще вже піду у дім, дуже жарко.

Радобор хмикнув багатозначно, дістав з кущів м'ячик і рушив за мною.

- Вже пограли? - крикнула Мстислава, почувши, що ми повертаємося до будинку. - Стелло, тебе Іскра шукала, хотіла, щоб ти їй допомогла... Вона у своїй кімнаті. Сходиш?

- Так, звісно.