Глава 24. Примирення.

На цей раз оборот пройшов зовсім не так, як вперше. Думаю, хоч і не мала ще подібного досвіду, що це можна порівняти з тим, як народжувати одній, у порожньому будинку серед лісу, або в лікарні, в оточенні досвідчених лікарів. Всеслав і Мстислава були весь час поруч, тримали мене, розмовляли зі мною, співали колискові, заливали чаєм. Вовк кілька разів проривався назовні, але мене м'яко і дбайливо повертали до людської подоби, змушуючи думати, як людина, пам'ятати і усвідомлювати. На той час, як повернулися Радобор із Всеволодом, я вже майже була у нормі. Вовк всередині заспокоївся і більше не намагався взяти владу над тілом та розумом. Я втомилася, але заснути мені не давали, я мала постійно спілкуватися, щоб залишатись в повній свідомості і тримати звіра під контролем.

Мені довелося спеціально для братів повторити все, що розповіла Мстиславі, і мені важко навіть описати очі Рада, коли він дізнався, що Поліна жива і в повному порядку. Він схопився за голову і вибіг із кімнати, де я лежала.

Влад тільки плечима знизав:

- Я щось подібне й підозрював, лише доказів не було. Не було цигану причини вбивати невинну дівчину.

Рад повернувся мокрий, скуйовджений, мабуть, з-під душу. Почав випитувати у мене подробиці.

- Так, синку, - обняла його Мстислава за плечі. - Ми дарма два роки страждали через той випадок. Поліна жива.

- Вона могла просто піти...

- Значить, твій характер, твоя поведінка були такими, що дівчина побоялася переслідувань. Та вона й права, якщо розібратись. Адже ти приховував від неї правду про своє походження. Ти обманював її, як би вона могла тобі довіряти після цього?

- Так, мамо, ти маєш рацію... Я боявся... Боявся зізнатися, що перевертень. Боявся, що вона злякається і покине мене...

- Краще б вона просто покинула тебе, синку, ніж влаштувала цей театр, через який ви з Григорієм стали ворогами. Через це і Горобчик постраждала.

- У чому вона постраждала? – зиркнув на мене Рад. - Я врятував її від небажаного шлюбу.

- А ще в мені тепер кров перевертня, - обізвалась я, - що зовсім не відповідало моїм бажанням!

Мстислава потріпала мокре волосся Радобора:

- Ти зробив багато помилок, синку. І в тебе нестерпний характер. Тобі слід працювати над собою та змінюватися. А Горобчик... Думаю, що тобі, дівчинко, все одно не вдалося б обійти долю. Сама бачиш, що вона вперто приводить тебе до нашого дому. І цього разу тебе привів Всеслав, тепер ти його обраниця.

Влад здригнувся, а Рад розвернувся так різко, що ледве не змахнув чайник зі столу.

- Так, хлопчики, - продовжила Мстислава, - ви всі один за одним приводили до маєтку Горобчика. А всім відомо, що привести в будинок дівчину – це означає визнати її своєю обраницею. І тепер я навіть не знаю, що робити... Такого ще не бувало, щоб брати обирали одну й ту саму...

- До біса старі закони та умовності! – підхопився Всеслав. - Так, мені дуже подобається Горобчик, і я хотів би назвати її своєю. Я навіть був би згодний покінчити зі своїм пустельництвом і одружитися, але... Я не хочу, щоб на неї лягло наше сімейне прокляття.

Влад став поруч із братом:

- Я шалено дорожу тобою, Стелло, але я вже говорив і повторю ще, що краще проживу холостяцьке життя, ніж зроблю тебе нещасною.

Рад промовчав, зиркаючи на братів і граючи жовнами, він, здається, не збирався відмовлятися від свого вибору. Молодший… Гарячий…

Всеслав глянув на нього з підозрою:

- Рад, чому ти мовчиш?

- Хтось має продовжити рід!

- За вікном двадцять перше століття, - продовжив Всеслав, - і кожна людина має право на вибір. Нехай Стелла сама вирішує, чи залишатися їй у нас, чи повертатися додому. Тепер, коли ніхто вже не грає в темну, вона знає правду про наш рід, про прокляття, яке примусить її розлучитися із чоловіком і дитям, яке з’явиться у свій час, і може самостійно зробити вибір. Чи потрібні їй такі страждання? Та хіба мова лише про Горобчика? Ніхто не повинен страждати безневинно! Нехай наш рід завершиться на нас – і прокляття зникне!

Рад і Всеслав, здавалося, були готові кинутися один на одного, але їх зупинила Мстислава:

- Принаймні зараз не час, щоб вирішувати такі питання. Горобчик залишиться в нас ще на кілька днів, поки місяць сильний і вовк намагатиметься вибратися назовні і встановити свою владу. Коли все владнається, тоді й поговоримо. До речі, Всеславе, ти старший чоловік у сім'ї, і, якщо хочеш залишитися, я поступлюсь тобі верховенством без бою.

- Що ти, - перевертень ласкаво обійняв Мстиславу, яка була нижчою за нього на дві голови, - навіть не збираюсь. Ти чудово справляєшся, і я дуже вдячний, що ти дбаєш про моїх братів.

- Але їм, мабуть, не вистачає чоловічої руки. Особливо, Радобору.

- Я не знаю, чи потрібна тут моя присутність...

- Як ти можеш так казати? - Мстислава легко стукнула його кулачком по спині. - І Рад, і Влад дуже сумували за тобою!

- Так, брате, - Радобор простягнув руку, - ти пробач мені... Я тоді наговорив зайвого...

- Слав, залишайся, - обійняв за плечі старшого перевертня Влад.