Глава 22. Перевертень. 3.

Продовжую зачудовано розглядати чоловіка. Який же він… Навіть важко підібрати епітети. Магнетичний… Містичний… Таємничий… Якби я хотіла намалювати справжнього вовка-перевертня, то він був би точною копією Всеслава Полоцького. Він подобається мені… на якомусь іншому рівні. Таким впевненим у собі, самодостатнім, врівноваженим має бути ватажок зграї.

- Ви з роду княжого… А зараз як? Полоцькі головують над перевертнями?

- Вплив князів Полоцьких і досі дуже великий, та від офіційного керівництва вони відмовились. Зазвичай усе вирішує рада старійшин.

- А як ти опинився у цьому лісі?

- Я тут працюю.

- Ким?

- Лісником. Хіба може бути робота краща для перевертня-одинака.

- І повертатися не збираєшся? Тепер, коли Борислава вигнано з родини? Ти міг би стати ватажком.

- Ні. Мстислава чудово справляється з моїми братами, виростила їх, виховала, дарує їм материнське кохання, якого нам усім так не вистачало. Я не зміг би дати братам усе те, що дає їм вона. Вона гідна вовчиця і я не хочу нічого міняти у своєму житті. За віком на главу сімейства міг уже претендувати і Всеволод, і Радобор, але їх влаштовує цей стан речей, чому я повинен втручатися в їхнє життя?

- А ти... свою обраницю знайшов?

- Навіть не намагався шукати. Передавати їй сімейне прокляття? Навіщо? Навпаки, намагаюся менше контактувати з жіночою статтю.

- Але тоді ваш рід обірветься!

- Може, так було б найкраще для всіх. Але, гадаю, Рад не дасть йому обірватися, він весь у батька.

 - Ти не знаєш, що трапилося з вашим батьком та чоловіком Мстислави?

- Я знаю тільки те, що знають усі. Хоч і не приїжджав додому, але постійно дізнавався про життя сім'ї. .Є перевертні, які мені передають новини. Тільки про тебе нічого не чув, адже ти з'явилася зовсім недавно, а я останню пару тижнів ні з ким не зустрічався.

- І що, в місті багато перевертнів, крім Полоцьких? – я якось не думала, що є інші.

- О, цілком достатньо! І в місті, і у селищі. У селищі майже усі – перевертні, це кілька сімейств, які намагаються жити спільно, підтримуючи одне одного. Хоча декому подобається жити у місті, серед людського суспільства. В інших містах теж зустрічаються перевертні, але з ними ми спілкуємося рідко.

І це все мені потрібно вкласти у своїй голові. І постаратися, щоб вона не луснула від перенапруження. У-у-у! Але я беру себе до рук і спокійно питаю:

- А чому ти не підтримуєш контактів із братами?

- Ми посварилися. По дурості. Я був старшим, Рад і Влад дорікали мені, що я не пішов з батьком, коли він подався до відьом і не повернувся. Але як я міг не послухатися старшого? Мені було дев'ятнадцять, а до двадцяти одного ми вважаємося неповнолітніми. Та навіть переступивши цю межу, але проживаючи у родині, перевертні повинні підпорядковуватися ватажку. Тому я й пішов із дому, щоб здобути незалежність і нікому не підкорятися.

- Але ж навідувати братів ти міг!

Всеслав насупився, але промовчав.

- Зрозуміло, - продовжила я, - копив образу. Стільки років! А вони ж не знають, де ти. Переживають! Турбуються! Може, давно готові перепросити, примиритися, але ти не надав їм цей шанс! Всеславе, ти не правий! – Я навіть обурено стукнула красеня-вовка кулачком у груди.

- Можливо, я, й справді, був неправий... – задумливо мовив старший Полоцький.

- Ти можеш жити окремо, це твоє право, твій вибір. Але підтримувати контакти з сім’єю необхідно! Ти не уявляєш, як би усі зраділи, якби побачили тебе!

Всеслав хмикнув.

- Що ж, ось і перевіримо. Все одно мені треба відвезти тебе до Полоцьких. Чудовий привід для зустрічі з рідними, чи не так?

Я зраділа:

- Так, я впевнена, що ви помиритеся!

- Тоді в дорогу, мала! До сутінків ти маєш опинитися під крильцем, хоч це й смішно звучить по відношенню до перевертня, у Мстислави. Отже, маємо поспішити. Ліс манитиме тебе, особливо, коли на небо знов виповзе повний місяць. У маєтку справитись із внутрішнім вовком буде легше.