Глава 22. Перевертень. 2.

- Всеслав Полоцький? – шепочу вражено.

- Правильно, дівчинко. А ось хто ти така, чому в лісі одна під час першого обороту опинилася, звідки знаєш моє ім’я і чому на тобі запах моїх братів Радобора та Всеволода - це ти зараз мені розповіси.

Що ж, я все й розповіла у загальних рисах. А закінчила тим, що описала, як змогла, що зі мною трапилося в тілі вовка, намагаючись зрозуміти, чи це було насправді чи марення гарячкове. Втім, мій рятівник сам сказав про перший оборот. Та й до цього натяків було багато про те, що Полоцькі – перевертні. Просто я вперто не хотіла в це вірити.

Значить, тепер я теж - перевертень?

Жах вкрив кіркою льоду серце. Але обманювати себе більше не можу, настав час визнати, що це правда...

- Ой, це ж я Гришка вкусила! Невже тепер і він перевертнем стане?

Всеслав слухав уважно, то посміхаючись, то хмурячи брови. Ось і зараз він усміхнувся куточком губ, майже непомітно, але це робило його шалено привабливим.

- Про Гришка свого не турбуйся. По-перше, при першому обороті вовк ще немає тієї сили, щоб ще когось обернути. По-друге, потрібно саме в артерію іклом потрапити, що не так просто. А по-третє, якщо я правильно зрозумів, то цей хлопець – циган? Тоді йому взагалі нічого не загрожує. У циган у крові імунітет проти перевертництва. Їхнім предкам багато довелося білим світом блукати-кочувати, у лісах диких ночувати, якби не виробився імунітет, вони б уже давно всі перевертнями стали.

- Фух, хоч заспокоїлась. А я? Я, що, тепер перевертнем стала? Це ж жах!

- Та ти радій. Могла вовком на все життя залишитись. Не можна в перший оборот одному бути, звір у такому разі найчастіше верх бере. І з тобою мало не трапилось саме це. Ти повинна була повернутися до Полоцьких ще до обороту, якщо вже тебе цей нерозумний циган викрав...

- Звідки я знала?

- Що ж ти думала, що твої рани після аварії самі по собі зникли? Адже не наївна дівчинка!

- Та повірити в перевертництво ще важче! Я й у те, що Полоцькі – вовки, повірити не могла. Так, Гришко казав, але мені здавалося, що все це морок якийсь, фокус чи обман зору!

- Був би тобі обман зору, якби я на тебе не натрапив.

- Дякую тобі... А... навіщо ти колискову співав?

- Тому що ніщо краще колискової не повертає людину, що перетворилася на вовка. Це вже давно перевірено. Колискова сягає корінням у дитинство, коли малюк починає усвідомлювати себе, як особистість, як людину, от і витягує пригнічену звіром душу назад, а з нею повертається і тіло людське.

Я здригнулася, уявивши, що могла залишитися у вовчій шкурі назавжди. Ні, вовчицею я почувалася просто чудово, нічого не можу сказати, але я хочу бути людиною!

- І що мені тепер робити?

- Тепер тобі треба повертатися до Полоцьких. Зараз ти почуваєшся нормально, але повний місяць ще кілька днів буде на тебе діяти. потрібно, щоб постійно хтось був поряд. Згодом ти зможеш придавити вовка та випускати лише за своїм бажанням, та на це може піти кілька місяців. І увесь цей час поруч повинні бути ті, хто допоможе звірові не вирватись знов.

- Тобто, в ідеалі я зможу його взагалі ніколи не випускати? Жити звичайним людським життям?

- Так, зможеш, якщо захочеш. Вовк слабшатиме і одного разу не знайде сил прийти навіть на поклик. Отже, краще іноді випускати його на волю, та й собі давати можливість розслабитися. Тобі ж було добре у звіриній іпостасі?

Я похитала головою, потім покивала і знову похитала. Всеслав схилив голову набік, дивлячись запитально.

- Я хочу сказати, - почала плутано пояснювати я, - що так, мені було добре, але ні, я не випускатиму вовка, боюся, що знову не зможу втримати його.

- Як захочеш. Ти маєш повне право на вибір. І багато хто з наших обирає саме цей шлях. Але ти маєш знати, що, у будь-якому випадку, в тобі залишається кров перевертня, і вона передаватиметься у спадок.

Неприємна звістка, але... все могло скластися набагато гірше. Просто диво, що мені на шляху зустрівся Всеслав і витяг мою людську сутність.