Глава 20. Місяць у повні. 2.

Я лягла, але довго ще не могла заснути, спостерігаючи за місяцем у повні, який, ніби щойно випечений млинець, випливав на небо. Він був таким гарним...  Просто неймовірним. Я навіть розсунула фіранки, щоб милуватися красенем.

Так я й заснула під світлом повного місяця. А вночі мені наснився вовк. Молодий, гарний, мов намальований, він стояв навпроти мене і дивився прямо в очі, а я уві сні не могла ворухнутися чи навіть просто відвести погляд. Так тривало доволі довго. І раптом вовк стрибнув.

Я відсахнулася - і скотилася з ліжка. Схопилася на всі чотири лапи (лапи?!), закружляла по кімнаті. Тисячі запахів ударили навіть не в ніздрі, а просто в мозок. Тисячі звуків зливалися у вухах в шалену какофонію. Я від страху заверещала, заскавчала. Це я – вовк? Ні, я – людина, я – Стелла! Горобчик!

Але запахи, звуки, почуття вибивали з мозку останні думки. Я раптом відчула, що дуже голодна, ніби й не вечеряла. А десь, зовсім поруч, б'ється в жилах гаряча, дуже смачна кров. Їжа... Я пішла за запахами і звуками, головою штовхнула одні двері, потім другі. У ліжку лежала людина. Велика. Чоловік. "Гришко", - майнуло в голові. Це він мене вкрав одного разу. Він мене опоїв якимось наркотиком. Він хотів на мені одружитися без моєї згоди.

Ворог.

Чоловік лежав на боці, і я добре бачила, як пульсує жилка на його шиї. Їжа...

Я проковтнула слину, що побігла мимоволі, і стрибнула, встромивши ікла в таку принадну шию чоловіка.