Глава 19. Поліна. 2.

Дивні речі доводиться слухати, та поки що я не маю жодної причини не вірити Григорію. І я кивнула:

- Це так! Вони з нею ніжні та дбайливі! Подумати не могла, що вона їм не рідна. А Іскра, схоже, навіть не здогадується про це.

- Так, вона була маленькою, можливо, ніхто їй і не сказав. Радобор та Всеволод люблять і Іскру, і Мстиславу, як рідних. Вовки знають, що таке вдячність. На жаль, їхня впертість не знає меж, якщо вже щось надумають, переконати їх майже неможливо. Тож слухай далі. Як я вже казав, з Радобором ми були в дитинстві друзями, але тільки до того злощасного дня, коли мій батько, Штефан, повернувся з поїздки живим, а його батько, Яровид, зник безвісти. Рад сердився на весь наш рід, вважав мого батька винним, намагався випитати, де відьми живуть. Тим не менш, навчатися ми після школи пішли в один виш і навіть на один економічний факультет. У них бізнес, Раду це було потрібно, а мені і без потреби, просто студентського безтурботного життя захотілося. Там ми й познайомились із Поліною. Класне дівчисько, веселе, компанійське, ми й гуляли часто в одній компанії. Рад тоді вже трохи переріс, перестав на мене кидатися, хоч колишньої дружби вже й не було. Наступного року до універу вступила Лала, сестричка моя молодша, ти її знаєш, звісно, я привів її в нашу компанію і вона з Поліною стали незабаром кращими подругами, просто не розлий вода, як кажуть.

Після другого курсу на практику Рад із Поліною потрапили в одне місце, а я в інше, тож навіть не знаю, як у них все зав'язалося і справа до весілля дійшла. Практика вже закінчилася, я чесно відгулював заслужені канікули, як раптом Лалі зателефонувала Поліна та попросила бути подружкою на весіллі. Я тоді навіть не подумав, що нареченим буде Рад, до цього в них були начебто просто дружні стосунки. Хто міг здогадатися, що він назве її обраницею? А Лала, приїхавши на весілля та дізнавшись, хто наречений, не змогла стриматися. Таємницю Полоцьких вона теж знала, і про те, що вони – перевертні, і про прокляття відьми. Не хотіла вона для кращої подруги такої долі, ось і розповіла їй усе, що знала. Природно, що Поліна захотіла відразу весілля скасувати. Але не скажеш ти перевертню, коли тебе вже тягнуть до вінця: «Знаєш, я передумала». Перевертень свою обраницю вже не відпустить. (Я від цих слів навіть здригнулася). Ось Лала і зателефонувала мені, попросила допомогти Поліні втекти. Що робити? Ми ж із нею друзями були, як я міг відмовити? Зібрав я хлопців своїх, і ми напали на весільний кортеж, Поліну викрали, для нас, циганів, це звичайна справа.

Але згодом виникла проблема. Додому повернутися Поліна не могла, там її швидко розшукали б, та й взагалі, сховатися від перевертня дуже і дуже складно. На деякий час ми прихистити її могли, є в нас в арсеналі речі, що допомагають приховати слід навіть від чудового нюха перевертнів. Але ж дівчині не ховатися все життя потрібно, а нормальним життям жити. Ось Лала і запропонувала організувати все так, ніби Поліна померла, а самим допомогти їй виїхати за кордон. Так ми все й провернули, батьки Поліни в курсі були, тільки їм сказали, що ховається вона не від перевертнів, а від великого бандитського угруповання, один з керівників якого вирішив узяти її за коханку. Усе організували, скрізь заплатили, труну з її одягом поховали. А Поліна виїхала спочатку до Болгарії, а зараз уже живе в Люксембурзі, одружена, задоволена і щаслива.

- І ти хочеш, щоб я повірила в цю казку?

Мені, звісно, дуже хотілося повірити, але щоб усе так складно склалося, як говорить Гришко…

- А навіщо на слово вірити? Можеш перевірити.