Глава 19. Поліна.

Почувши про Поліну, Гришко замислився, перевів погляд на вікно, затримав на хвилину.

- Стара історія.

Ой, не треба було, щоб циганський баронет дізнався, що я знаю про Поліну. Недарма кажуть, язик мій – мій ворог. Та думки так повільно обертаються в голові після снодійного, що за язиком не встигли. А тепер… Після того, що бовкнула, не здивуюсь, що й мене Григорій відправить слідом за бідолашною Поліною, бо ні відбитися, ні втекти я сил не маю. Але слово – не горобець, вилетіло – назад не заманиш.

- Та куди вже подінешся? Розповідай. Мені тоді доведеться тобі розповісти все з самого початку.

- А я, начебто, не поспішаю. От хіба що батькам би подзвонити. Де мій смартфон? Він же у тебе залишився!

- Ти не хвилюйся, Стел, батьки – це святе. Що збожеволіють, якщо не знатимуть, де ти - це я розумію. Поки тебе не було, я регулярно з твого номера SMS-ки слав їм, що, мовляв, затримуєшся, хочеш роботу тут підшукати і таке інше. Тільки вранці чергову відіслав, тож з цим можеш не поспішати. Обміркуєш, що сказати, потім подзвониш. Тим більше, що, поки погано почуваєшся, краще тобі побути в мене. Це старий мисливський будиночок, ще мого діда, батько мій полюванням не захоплювався, тож про це місце Полоцькі не знають і знайти тебе буде проблематично.

- Так? От і добре. За те, що батьків заспокоїв, звісно, ​​дякую. Тоді ніщо не заважає мені зараз послухати твою розповідь, нехай навіть вона і буде дуже довгою.

Те, що ми десь у глухих лісах, у нікому невідомому мисливському будиночку, ще більш засмутило мене. Позбудеться мене Гришко, як Поліни, ніхто й не знатиме, де кісточки шукати. Свідків, які знають про такі речі, не відпускають живими. От я ідіотка…

- Ось і слухай, - Григорій задумливо поворушив пальцями волосся і почав: - Знаєш ти чи ні, але я і Радобор - однолітки. З дитинства ми навіть товаришували, бо дружили наші батьки, і нам частенько доводилося проводити час разом, поки вони займалися своїми справами. Діти таємниці не вміють зберігати, тоді я й дізнався, що вся родина Полоцьких – перевертні.

- Що-о-о?!

Про це я читала в щоденнику Елізабет, але… Читати – то одне, мов містичний роман, чи було колись, чи вигадка… А тепер і Григорій стверджує, що Полоцькі – перевертні! Не може ж цього бути насправді!

- Не знала? Ти слухай, слухай, Стел. Вовки вони. Тільки вони звіра свого навчилися тримати в собі, на волю не пускати. Важко дається оборот в перший раз, найчастіше це відбувається в підлітковому віці, коли місяць у повні. У Радобора це було в шістнадцять, в цей час потрібні допомога і контроль старших, інакше звір може людину перебороти і більше не випустити. А потім з кожним разом все легше і легше, доки зовсім вовка не підкорять. Тоді на повний місяць вони більше не обертаються, а лише з власної волі. Дізнався й про прокляття відьми. Років триста тому один із предків цього сімейства силою взяв відьму, а вона й прокляла весь рід. Народжуються одні хлопчики, і жоден не може прожити щасливе життя зі своєю обраницею, як це зазвичай у перевертнів буває. І гарні вони, і розумні, і багаті, і дівчата за ними табуном. Але саме та, з ким хочуть вони сім'ю створити, незабаром після народження первістка залишає чоловіка назавжди, як це трапилось з найпершою відьмою. І неважливо, людська це дівчина чи теж із перевертнів, прокляття змушує її так вчинити, хоч потім і страждають обоє. Батько Радобора, Яровид, тричі намагався сім'ю створити, тричі знаходив собі пару і одружувався, але усі рази молоді дружини, тільки-но ставши матерями, залишали сім'ю. Так у нього з'явилися три сини, Всеслав, через два роки Всеволод і ще через два роки – Радобор.

- Я й не знала, що у Влада та Рада ще є старший брат.

- Слухай далі. Після цього п'ятнадцять років Яровид сам ростив синів, а потім якось дізнався, де зараз мешкають відьми того клану, з якого була та, що наклала прокляття на його предка. Він вирішив умовити чи змусити відьом зняти прокляття. Зібрав найближчих друзів, мого батька Штефана та ще одного перевертня, Тихомира, чоловіка Мстислави, і... Повернувся тільки мій батько. Ніколи і нікому не розповідав, що трапилося, і де ці відьми живуть, наче забув про все. Після загибелі Яровида ватажком у його родині мав стати його молодший брат Борислав, оскільки діти всі були неповнолітніми. У перевертнів повноліття настає у двадцять один рік. За законом міг претендувати і хтось із чужинців, якщо виграє це право в бою, хоча зараз таке рідко практикують. Старший, Всеслав одразу пішов із сім'ї, сказавши, що дядькові Бориславу підкорятися не буде, більше ніхто його не бачив і не знає, де він і що з ним. Перевертню без родини погано, вони зграями завжди тримаються. Молодші теж Борислава не любили, він і тоді відрізнявся нестриманістю, часто порушував закони, і людські, і закони зграї. Тому решта перевертнів і не перешкоджали, коли на захист підлітків стала Мстислава. Вона й сама втратила чоловіка в цій загадковій поїздці до відьом, залишилася з маленькою донькою на руках, Іскрою, але вирішила взяти хлопчиків Яровида під своє заступництво, аби не допустили до них Борислава. Для цього їй довелося відстоювати своє право у бою. Старійшини, враховуючи, що проти вовка виходить вовчиця, постановили битися до першої крові. З цього бою Борислав вийшов без вуха, а Мстислава стала головною в осиротілій родині Полоцьких, переїхала разом із донькою до них у маєток. До хлопчиків вона ставилася добре і справедливо, так що її вони прийняли і навіть мамою досі звуть, хоч і не були малюками, коли вона взяла їх під опіку.