Глава 18. Гришко. 2.

А то! Дядько Борислав, який мало не зґвалтував мене у душовій кімнаті, і якому я приписала водні процедури окропом! Краще б не чути про нього і не знати ніколи.

- Так, - тільки кивнула.

- Чогось злий він на Полоцьких, хоч зазвичай у них родина на першому місці. Але, мабуть, щось не поділили, або сам він що накоїв, не сказав. Але з дому його вигнали, він вдав, що змирився, а сам образився сильно і вирішив помститися. Надумав і прийшов до мене. Він знав, що я тебе шукаю і пообіцяв, що проведе мене до маєтку і вивезти тебе допоможе. Звичайно, не дарма. Джип я йому підігнав, такий, як у мене, крутяк. Танк, а не машина. У цьому джипі Борислав і поїхав до Полоцьких, мов, речі свої заберу – і прощайте, у мене без вас справи ще краще пішли. Він, значить, відкрито приїхав, а я ззаду заліг між сидіннями. Вдома тоді одна Мстислава з Іскрою були, так ми підгадали навмисно. Поки Борислав свої речі збирав під суворим наглядом Мстислави, я пробрався непомітно в будинок, план мені Борислав начеркав, виніс тебе і разом з тобою в джипі заховався. Тебе снодійним увесь час напували, тож ти навіть не поворухнулася. І ми спокійнісінько залишили цей «неприступний» на словах маєток, закидані речами Борислава. Нехай тепер голову ламають, куди ти поділася!

Тепер усе зрозуміло, та тільки не мене ти, Гришуню, рятував, а Радові помстився. Але мені дуже хочеться з'ясувати ще дещо:

- Ти навіщо... мене викрав? Навіщо... це весілля?

- А, ти про той раз? Та пробач. У нас викрадення нареченої – це звичайна справа, дівчата такій романтиці тільки радіють. Раз викрав, значить, любов справжня.

- Я тобі приводу не давала!

Лала принесла тацю з трав'яним чаєм і пиріжками, в які я вчепилася, наче не їла три дні.

- Але й не проганяла, - знизав плечима Григорій. - У нас, якщо дівчина проти, вона не спілкуватиметься, всім своїм виглядом покаже, що наречений не любий. А ти зі мною спілкувалася, ставилась приязно, шуткувала, сміялася часто над моїми жартами. А й думав, що просто комизилася. Та й хто відмовився б піти за сина циганського барона?

- Ми з тобою тільки дружили!

- Не може бути між чоловіком та жінкою дружби! Я вважав, що ти собі ціну набиваєш. А тоді, в останній вечір, прощальний, коли закінчення навчання в універі відзначали, я пісню співав під гітару, не пам’ятаєш? А там слова такі: «викраду разом із парканом», а ти сміялася, зиркала на мене, я ввирішив, що це знак, що ти не будеш проти...

- Ой, Гришо, не темни. Тому й одурманив мене? Знав ти, що я не погоджусь! – Говорити ставало все легше та легше.

Циган знітився.

- Ммм... Я не був впевнений... Хотів, щоб ти спокійна на весіллі була, а потім воно само б все втряслося...

- Ти думав, що я з тобою залишусь? Після такого?

- Сподівався, що сподобається тобі зі мною... Що ти звикнеш...

- Дурень ти, Гришко.

- Дурень, - кивнув згідно, - Потім вже зрозумів, що дурень. Ти – не циганка, і з тобою по-циганськи не можна. Менталітет не той. Пробачиш?

От і що з ним робити?

- Не знаю, - говорю. - Мені ще багато питань потрібно прояснити, перш ніж приймати якесь рішення.

- Давай, проясняй. Мені приховувати нема чого, Стелло. Все, що хочеш, питай! - Грицько такий прямий весь із себе, чесний та праведний.

А я візьми – і брякни:

- А Поліну ти навіщо вбив?